Розділ 14

Я щосили намагалася відволіктися від думок про смерть Ловця, але вони знову й знову поверталися, настирливо пробираючись у голову.

Ні. Панікувати зарано.

Спочатку потрібно згадати більше. Чому він узагалі опинився разом із Навією в Проклятому лісі? Що саме змусило Королівського Ловця супроводжувати звичайну студентку Академії? І чому в моїй книзі саме він став тією жертвою, яка мала пробудити її магію?

Якщо я зможу відновити ці спогади. Якщо зрозумію причину…

Можливо, тоді зможу знайти спосіб змінити майбутнє. Адже магія Ільтарії покликала мене сюди не просто так.

Поки я губилася у власних думках, Кайрен спокійно продовжував розповідати історію королівства, час від часу показуючи щось на карті.

Та в якийсь момент він замовк. Я навіть не одразу це помітила. Підвівши очі, я побачила, що він уже стоїть зовсім поруч. Спершись стегнами об край столу, Кайрен схрестив руки на грудях і мовчки дивився просто на мене.

Його уважний погляд був таким проникливим, ніби він намагався прочитати мої думки.

- Щось сталося? - тихо запитав він.

Його голос, спокійний і рівний, наче висмикнув мене з вируючого потоку думок. Я кліпнула кілька разів, ніби щойно прокинулася.

- Перепрошую, - тихо сказала я, потерши скроню. - Здається, сьогодні моя пам'ять вирішила жити окремим життям.

- Ти згадала щось, що передувало твоїй появі в цьому світі? - запитав Кайрен.

Я повільно похитала головою.

- Ні, не зовсім.

Кілька секунд я мовчала, розмірковуючи, скільки правди можу йому відкрити.

- Просто... - я невпевнено почала підбирати слова. - У моїй голові час від часу з'являються дивні спогади. Уривки. Сцени. Люди. Події.

Я підняла на нього погляд.

- Але я не можу точно пояснити, звідки вони беруться. Вони виникають самі по собі, ніби хтось поступово повертає мені пам'ять.

Кайрен уважно слухав, не перебиваючи.

- Інколи це триває лише кілька секунд, - продовжила я. - А інколи я бачу цілу сцену так чітко, ніби справді була там.

Я не стала говорити, що сама написала ці сцени. Ще не час. Якщо він дізнається, що весь цей світ існував у моїй книзі, він або вирішить, що я збожеволіла, або поставить ще сотню запитань, на які я сама поки що не маю відповідей.

Але приховувати все теж було неправильно. Якщо мені справді вдасться врятувати його брата, або змінити події, про які ніхто не міг знати. Рано чи пізно виникне запитання:

«Звідки ти це знала?»

І тоді брехня лише все ускладнить.

- Ці спогади, - тихо промовила я. - Інколи вони здаються мені важливішими за мої власні. Наче саме в них захована відповідь на те, чому я опинилася в Ільтарії.

- Це якось пов'язано з Лабіринтом чи Проклятим лісом? - запитав він після короткої паузи.

Я задумливо похитала головою.

- Не зовсім. Поки що про Лабіринт я майже нічого не згадувала. А от Проклятий ліс був останнім, що привидилось мені.

- Він нерозривно пов'язаний із Лабіринтом, - спокійно перебив мене Кайрен.

Я нерозуміюче підняла на нього погляд.

- Тобто?

Ректор повільно видихнув, ніби підбирав слова.

- Проклятий ліс це природний кордон Лабіринту. Щоб дістатися до його входу, будь-який маг спочатку повинен пройти крізь ліс, де мешкають темні чудовиська.

Він провів пальцем по карті, з'єднуючи темний масив лісу з лабіринтом, позначеним майже в самому центрі.

- Колись це вважалося першою частиною випробування. Ліс перевіряв силу, витривалість і здатність мага виживати. А вже потім починався сам Лабіринт.

Я мовчки слухала.

- До появи Адама Вейла, лабіринт був місцем, де маги проходили випробування, вдосконалювали свої здібності й ставали сильнішими. Але після того, що він зробив, - Кайрен на мить замовк. - Це перестало бути випробуванням. Тепер це боротьба за життя.

У мене всередині все похололо.

- Саме тому, - продовжив ректор, - мій брат регулярно вирушає до Проклятого лісу. Він полює на чудовиськ, не дозволяючи їхнім зграям розростатися, і добуває магічні ядра для артефактів.

Він подивився мені просто в очі.

- Так само, як і десятки інших Королівських Ловців.

У грудях неприємно стиснуло.

Саме там... Саме в цьому лісі все й почалося.

Тепер я була впевнена майже на сто відсотків, спогад про смерть Коліна був не випадковістю. Він мав статися саме в Проклятому лісі.

- А адепти? - несподівано запитала я.

Кайрен нерозуміюче подивився на мене. Я швидко спробувала сформулювати питання так, щоб воно звучало як звичайна цікавість.

- Вони можуть самостійно вирушити до Проклятого лісу?

Ректор повільно похитав головою.

- Ні. Це суворо заборонено. - Він підійшов до карти й торкнувся кінчиком пальця темної смуги, що оточувала Лабіринт. - Потрапити до Проклятого лісу можна лише через портал. Сам портал визнає тільки Королівських Ловців або тих, кого вони особисто проводять.

Я уважно слухала.

- Саме тому тебе і першу потраплянку, з лісу визволив мій брат.

Я мимоволі стиснула пальці.

- Навіть я не можу пройти крізь портал без нього, - спокійно додав Кайрен.

Я кілька секунд мовчала, намагаючись осмислити почуте.

- Тобто, - я примружилася. - Це такий магічний Face ID? Серйозно? Портал бачить: "О, це Ловець, проходьте". А якщо я? "Вибачте, ваш доступ заблоковано".

Кайрен спочатку мовчки дивився на мене. А потім ректор заплющив очі й ледь потер перенісся.

- Авроро.

- Ну а що? Дуже сучасна система безпеки. Ще скажіть, що після трьох невдалих спроб він блокується на хвилину.

На губах Кайрена все ж промайнула стримана усмішка.

- Насправді, майже так.

Тепер уже настала моя черга здивовано кліпнути.

- Серйозно?

- Ві, звісно, не блокується. Портал розпізнає магічний відбиток людини. Якщо він не збігається з тим, кому дозволено прохід, портал просто не відкриється.