Розділ 8

Я переступила поріг кабінету й не втрималася від усмішки. Здавалося, за ніч тут не змінилося абсолютно нічого. Ловець усе так само окуповував підвіконня й крутив у руках той клятий мисливський ніж. Тільки тепер замість того, щоб лякати ним людей, він незворушно чистив яблуко.

Кайрен, як і годиться ректору, сидів за столом, завалений документами. А Нокс біля каміна захоплено гриз кістку.

- Дивлюся, у вас тут навіть розклад незмінний, - усміхнулася я. - Якби не магія, подумала б, що потрапила в День бабака.

Усі троє втупилися в мене, не розуміючи, про що я щойно сказала.

- Не зважайте, - швидко відмахнулася я, помахавши руками. - Якщо я ще й це почну пояснювати, то в когось із нас точно вибухне голова.

У кабінеті запала коротка тиша. Ловець лише ледь пирхнув, але одразу знову став серйозним, ніби випадково дозволив собі зайву емоцію.

Ректор спокійно відклав документи.

- У хроніках Академії збереглося чимало записів про людей з інших світів, - промовив він. - У них теж траплялися дивні слова й вислови, яких ніхто не міг зрозуміти. Тож ми вже звикли не дивуватися подібним речам.

- Тоді вам доведеться звикнути ще до багатьох, - усміхнулася я. - Бо інколи я й сама не помічаю, як починаю говорити речами, які для вас не мають жодного сенсу.

- Це не проблема, - відповів ректор. - Якщо щось буде важливим, ми обов'язково перепитаємо. Пропоную перейти до головного.

Я кивнула й без зайвих церемоній сіла в крісло навпроти нього.

Все. Відтепер це моє крісло.

Навіть якщо воно офіційно належить Академії чи ще комусь, мені байдуже. Повинен же в мене бути хоч один особистий куточок у цьому божевільному світі. Я зручніше влаштувалася, відкинулася на спинку й усміхнулася сама до себе.

- То що ж, слухаю вас.

- Що ти вмієш? - без жодних церемоній запитав Ловець.

Запитання пролунало так несподівано, що я на мить розгубилася.

- Хм... Для початку уточніть, що саме вас цікавить? Вишивання хрестиком? Карти таро? Співи? Чи, може, здатність виживати після трьох чашок кави й двох годин сну? Бо в цьому я теж професіонал.

- Усе, - спокійно відповів він.

Я перевела на нього погляд.

- Для початку беріть метровий сувій, чорнило і перо. А краще два сувої, про всяк випадок, - я  усміхнулася. -  І, до речі... як мені до вас звертатися? Бо незручно весь час казати: "Ей, ви, похмурий чоловіче біля вікна".

Ловець лише злегка підняв брову.

- Навіщо тобі це?

Я широко і невинно усміхнулася.

- Приворот робити буду.

На понос, — закінчила подумки.

На кілька секунд у кабінеті запала тиша. Ловець навіть не всміхнувся. Лише уважніше подивився на мене, ніби заніс до якогось уявного списку небезпечних людей.

Ректор важко зітхнув і потер перенісся.

- Авроро...

- Що? Він перший почав.

- Добре, - Кайрен підняв обидві руки. - У цій ситуації я побуду каменем нейтралітету.

- Типу Швейцарією? - машинально перепитала я.

Кайрен на мить замислився.

- Не знаю, що таке Швейцарія, але, якщо це означає ні в чий бік не ставати, то так.

Я лише тихенько хмикнула.

- Саме це вона й означає.

Ловець перевів погляд із мене на ректора.

- Знову слова з її світу?

- Звикайте, - знизала я плечима. - Думаю, це далеко не останнє дивне слово, яке ви від мене почуєте.

- Я вже починаю це підозрювати, - спокійно відповів Ловець.

- Добре, продовжимо, - спокійно промовив Кайрен. - Як ви вже зрозуміли, записати вас до студентів ми не можемо. Насамперед через ваш вік і ряд інших причин. Та й поки що ми змушені приховувати сам факт вашої появи від Корони, доки не зрозуміємо, чому магія знову перенесла до нас людину з іншого світу після чотирьох століть.

Він зробив коротку паузу.

- Але рано чи пізно у вас прокинеться магія. Ми не знаємо коли саме, однак це обов'язково станеться. До того часу ви маєте перебувати під наглядом людей, які зможуть допомогти, якщо щось піде не так.

Кайрен переплів пальці перед собою.

- Саме тому ми хочемо зрозуміти, чим ви володієте вже зараз. Які знання, навички чи професія були у вашому світі. Якщо пощастить, ми зможемо знайти викладача, якому знадобиться помічник із вашим досвідом.

Я задумалася.

- Тобто вас цікавить усе, що я вмію, а не тільки те, що пов'язане з магією?

- Саме так, - кивнув Кайрен. - Магії у вас поки що немає. Але людина це не лише магія.

Ловець, який досі мовчки сидів на вікні, нарешті заговорив:

- Почни з того, що ти робила у своєму світі. Решту ми з'ясуємо по ходу.

У голові одразу сплив образ тієї клятої церемонії вручення премії. Чи варто їм казати, що я письменниця? Це ж не якась небезпечна професія. Я не військова, не шпигунка і не вчена ядерної зброї. Просто людина, яка пише історії. Хоча, саме через одну з цих історій я зараз, здається, і сиджу тут.

Я непомітно видихнула.

- Ну, я непогано малюю. Вмію їздити верхи. Трохи стріляю з лука і з пістолета, хоча, підозрюю, у вас такої зброї немає.

Ловець ледь помітно кивнув, запам'ятовуючи кожне слово.

- У мене добре поставлена дикція. Майже з дитинства я займалася спортивною гімнастикою. Це такий вид спорту, який розвиває гнучкість, швидкість і координацію. Саме туди мене відвела мама. - Я на мить усміхнулася, згадуючи дитинство. - А потім тато записав мене на вільну боротьбу, щоб я могла постояти за себе. І, як показало життя, це було дуже правильне рішення.

Я на секунду замислилася, чи варто говорити далі, але все ж продовжила:

- Останні кілька років я ще вивчала фехтування на мечах і кинджалах. Не професійно, але досить серйозно. Це було потрібно для моєї основної професії, щоб краще розуміти те, про що я пишу.

Я на мить замовкла.

- Я письменниця. В мене більше двадцяти фентезійних романів і купи нагород.