Глава 7

Ранок видався важким. Хтось уже кілька хвилин настирливо стукав у двері, поки я намагалася зрозуміти, де взагалі перебуваю.

- Кого там чорти принесли з самого ранку? - пробурмотіла я в подушку.

Маленький дракончик легенько ляснув мене хвостиком по руці й миттю сховався під ліжком.

- Тобто ти ховаєшся, а мені так не можна?

Я тяжко зітхнула. Було очевидно, що наш настирливий гість не збирається дарувати мені ще хоча б п'ять хвилин сну. Закутавшись в ковдру, я попленталася до дверей.

На порозі стояла невисока дівчина з кучерявим волоссям, зібраним у недбалу гульку, та яскраво-зеленими очима. Її простий, але охайний одяг одразу видавав прислугу.

- Вітаю, пані. Мене звати Ніель. Я принесла вам сніданок, - привітно промовила вона.

Я автоматично відступила вбік, дозволяючи їй зайти до кімнати з підносом у руках.

- Мене завжди дивували люди, які здатні посміхатися зранку, - сказала я раніше, ніж встигла подумати. Усвідомивши сказане, я ніяково поморщилася. - Вибач, я не хотіла тебе образити.

- Усе гаразд, пані, - усе з тією ж щирою усмішкою відповіла Ніель, почавши розставляти тарілки на столі. - І, до речі, зараз уже час обіду.

Я здивовано витріщилася на неї. Ніель лише знизала плечима й, побажавши мені смачного, швидко вибігла з кімнати.

- Добре. Спочатку водні процедури, потім сніданок чи то обід. А вже після цього, проблеми світового масштабу.

З-під ліжка обережно визирнула маленька драконяча мордочка. Малюк шумно принюхався, втягуючи носом аромат їжі.

- Ти, мабуть, голодний? - я перевела погляд на піднос. - Так тут у нас яєчня, щось схоже на бекон, каша з фруктами і, здається, чай. Що з цього ти будеш?

Дракончик одним стрибком опинився на столі й рішуче тицьнув лапкою в бік яєчні з беконом. Я тихо засміялася.

- Чудово. Я якраз вегетаріанка. Схоже, тобі пощастило. - Малюк одразу схопив шматочок бекону, але він виявився завеликим. Дракончик сердито фиркнув, уперся лапками в тарілку й заходився відчайдушно тягнути здобич на себе. 

Посміявшись із цієї картини, я попрямувала до ванної.

У дзеркалі на мене дивилася розпатлана дівчина з темними колами під очима. Я кілька секунд мовчки вдивлялася у власне відображення, а потім тихо промовила:

- З цього моменту ти повинна згадати все про цю книгу, якщо хочеш вижити.

Я сперлася руками об умивальник і важко видихнула.

- Кожного персонажа. Кожне місце. Кожну пастку. Навіть найдрібнішу деталь. Бо цього разу це вже не роман. Це моє життя. І другого шансу в мене не буде.

Після цього я привела себе до ладу настільки, наскільки це взагалі було можливо, й повернулася до кімнати. На ліжку вже сидів задоволений і ситий дракончик, ліниво помахуючи хвостом. Побачивши мене, він тихенько пискнув. Я підійшла до шафи, де ще вчора помітила акуратно складений одяг.

Пан Ді казав, що це форма помічника. Я дістала комплект і швидко переодяглася.

- Та ви знущаєтесь з мене!

Штани волочилися по підлозі, сорочка звисала мало не до колін, а рукави повністю сховали кисті. Жилет бовтався так, ніби його шили на кремезного чоловіка, а не на мене.

- Ну, принаймні взимку не замерзну, - фиркнула я, намагаючись закотити рукави.

У цю мить щось тихо задзвеніло.

Я озирнулася. Біля шафи висіло велике дзеркало в різьбленій срібній рамі. По його поверхні пробігли блакитні хвилі, немов хтось кинув камінчик у воду.

- Мені це вже не подобається.

Дзеркало спалахнуло м'яким сріблястим світлом.

Одяг раптом заворушився сам собою. Тканина почала плавно ковзати по тілу, ніби її торкалися невидимі руки. Штани повільно вкоротилися й щільно облягли ноги. Рукави сорочки підтягнулися до зап'ясть, жилет звузився на талії, а чоботи легенько стиснули ступні, ідеально підлаштовуючись під розмір. Весь процес тривав лише кілька секунд. Світло згасло.

Я недовірливо оглянула себе.

- Оце уже краще.

Підійшовши ближче до дзеркала, я повернулася боком, потім навколо себе. Одяг сидів так, ніби його шили спеціально для мене.

- От би всі примірочні в моєму світі працювали саме так, не було б так багато жіночих сліз через посадку джинсів.

Дракончик підбіг до дзеркала, уважно подивився на своє відображення, а потім намагався лапкою впіймати маленькі срібні іскорки, що ще кілька секунд кружляли в повітрі. Я лише засміялася.

- Схоже, малий, у цій академії навіть дзеркала володіють магією. - Я плеснула в долоні. - А тепер час їсти, бо я просто помираю з голоду.

Я сіла за стіл і після першої ложки каші блаженно заплющила очі.

- М-м-м, як же смачно.

У чашці виявився якийсь трав'яний чай. Лише кілька ковтків і сонливість ніби рукою зняло. Голова прояснилася, а тілом розлилася приємна бадьорість, наче після міцного еспресо. Коли зі сніданком, чи вже обідом було покінчено, я перевела погляд на дракончика.

- Знаєш, треба придумати тобі ім'я.

Малюк перестав кружляти біля дзеркала й уважно подивився на мене. Потім нахилив голову набік, ніби серйозно замислився над моїми словами. Дракончик тихенько фиркнув і раптом стрімголов кинувся під ліжко. За мить він виліз назад, затиснувши в зубах старий щоденник, який я вчора недбало закинула туди. Акуратно поклавши його біля мене, він сів поруч і нетерпляче вдарив хвостом по підлозі.

- Ти хочеш, щоб я його відкрила?

У відповідь дракончик енергійно закивав.

На першій сторінці напис і досі викликав у мене тривогу, тому я поспіхом її перегорнула. На другій було дещо значно цікавіше.

«Цей щоденник тобі передасть дракон. Запам'ятай усе, що в ньому написано, і нікому його не показуй.»

- Доволі містичний початок, - пробурмотіла я й продовжила читати.

«Я знайшов це яйце під час подорожі на сусідній континент. Воно лежало поруч із мертвою драконицею. За її ранами було зрозуміло, що на неї напав мисливець.