Частина 5

Ранок почався з шаленого дратівливого звуку будильника. Лише тепер я помітила в куточку нашої кімнати маленьку колонку над стелею, яка й розповсюджувала цей звук.

Бадьорою почувалась лише Оллі, тому що я всю ніч крутилась і от-от засинала, як відчувала чиюсь присутність. Це насторожувало та бадьорило краще за відро крижаної води.

Оллі знову ж таки заварила нам гарячий чай, обіцяючи, що обов’язково й мене навчить так швидко підігрівати воду.

Туалет ми все ж таки знайшли вчора. Вбиральня для дівчат була однією на весь поверх, а поруч — душева кімната. Враховуючи мій страх перед суспільством, це було як новим випробуванням. Йти туди з сусідкою було не так страшно, тому просто пленталась за нею з невеличким рушником, зубною щіткою та шматочком мила.

Вбиральня була величенькою. У ній знаходилось десять вмивальників, навпроти яких розташувалось довге дзеркало. По іншу сторону — десять кабінок з туалетом. Радувало те, що стінки та двері кабіни були від початку підлоги аж до самої стелі, тому можна було не переживати, що хтось з сусідньої кабіни може “завітати” по-під низ. Душева кабіна була більшою, одночасно там могли знаходитись відразу двадцять дівчат. 

Вранці тут, звісно, черга неймовірна. Завдяки пробивній сусідці, ми швидесенько минули чергу та стали біля умивальників. Дівчатам, звісно ж, це зовсім не подобалось, хтось навіть прокльони почав сипати. Але почувши, що Оллі з радістю підпалить їм за це волосся — невдоволений гул стих.

Я ж, мов миша, тихесенько вмивала обличчя та чистила зуби, роблячи вигляд, що це не мене пів хвилини тому Оллі присунула до вмивальника.

Все ж варто нам прокидатись раніше, доки черги немає, та йти займатись своїми справами. Бо якщо ми кожного ранку будемо ось так всіх штовхати, то не здивуюсь, якщо нам ляпаси почнуть давати. Ну або ж виламають двері у нашу кімнату. Це дівчата. В гніві вони можуть все. Навіть прибити десь тихенько.

За п’ятнадцять хвилин до початку занять, ми вже були готові. На Оллі форма була величенькою, на мене — тіснуватою. Я ніколи не була худою, але й зайвої ваги не спостерігала. Моя ж сусідка, як на мене, виглядала так, ніби її не годують. Але те, що дівчина спортивна — доводили її м’язи, навіть на животі було шість кубиків. Я про таке можу лише мріяти.

Домовившись, що сьогодні ж підемо міняти форму, ми почимчикували до нашого корпусу. Зізнаюсь чесно, без сусідки я б довго блукала і думала, куди йти і що робити. Вона так впевнено вела себе в цих стінах, ніби не перший курс, а третій.

Ми зайшли до нашого корпусу, де вже тупцювались першокурсники.

-Стів! -гукнула Оллі, змушуючи усіх присутніх обернутись.

Відчувати на собі стільки поглядів я ніколи не любила, а знаходитись поруч з такою подружкою — це як виклик самій собі. Або доведеться звикати, або з’їжджати від рудоволосої.

До нас почав стрімко підходити такий же рудоволосий хлопець, худощавий та досить високого зросту.

-Твій брат? -тихо поцікавилась я, на що Оллі пирснула.

-Так помітно? Ми двійнята. -з посмішкою відповіла, стаючи навпроти мене. -Стів, познайомся. Наша одногрупниця та моя сусідка по кімнаті.

Хлопець в легкому здивуванні підійняв брови та простягнув мені долоню, яку я тут же поспішила потиснути.

-Костанція. Просто Кос, для зручності.

-Стів. Здивований, що хтось з дівчат йде на бойове мистецтво, крім моєї сестри.

-Вважаєш, нам це не по силу? -досить дружелюбно поцікавилась, розглядаючи його. Ластовиння було майже таким, як і у Оллі, але більш помітним. Завдяки худій статурі вилиці та підборіддя були гострими. Це додавало його погляду загрозливості, змушуючи мене непомітно позадкувати.

-Оллі впорається. А щодо тебе, не впевнений.

-Ви ще побийтесь тут. -влізла сусідка, помічаючи, як різко змінився мій настрій.

-Ще буде можливість. На практиці. -підморгуючи, відповів Стів. У них сімейна традиція така, чи що? На початку знайомства дратувати людей та виводити на емоції у них добре виходить. Набагато краще, ніж у мене щодо приховання злості.

-Та не звертай на нього увагу. Ми разом надеремо йому зад за ці слова. -дівчина легенько штовхнула мене плечем, підморгуючи. Не знаю, як вона, але я нікому нічого надирати не збираюсь. Карма все ж існує. До грандіозної ганьби Стіва на полі бою я завжди буду готовою.

-Не надірвіться. -після цих слів Стів зареготав, йдучи на зустріч якимось хлопцям.

-У нього гумор специфічний. Треба всього лише звикнути.

Не встигла Оллі договорити, як відразу ж схопила мене за руку, тягнучи за своїм братом. Краще б я вже сама сюди прийшла.

-Щось дізнались? -запитав рудоволосий, як я зрозуміла, у наших одногрупників. Перед нами стояло три хлопця, і всі, мов на підбір. Високі, широкоплечі, гарні, чорт би їх побрав.

-Дізнались. Що у нас вже п’ять хвилин, як пара. А у цих бовдурів, -говорив найвищий хлопець серед усіх. Здавалось, що навіть якщо його вдвоє скласти, він буде вищим за мене. Темно-каштанове волосся було трохи нижче вух, а милі ямочки на щічках змусили мене несвідомо підійти до хлопця на крок ближче. Він виглядав так... гарно. І доброзичливо. -екскурсія по корпусу. Нам же ніхто такого добра не дав.

-За нами ж методистка повинна були прийти. -здивовано пролепетала сусідка.

-А вона й прийшла. О восьмій. Ми єдині, хто прийшов сюди о 08:25.

-Яка аудиторія? -запитав Стів, трохи здивовано дивлячись на мене. Лише тепер я зрозуміла, наскільки дивно увесь цей час дивилась на одногрупника та посміхалась.

-П’ятий поверх, 507. Мене, до речі, Вулф звуть. -тепер хлопець звертався до мене, бадьоро посміхаючись. -Я перевертень. Тому тебе й тягне до мене. Магнетизм, штука така.

Навіть це з його уст звучало не як від нарциса, а як від людини, що піклується про мене. Він прекрасний!

-То може ви після пар втикати одне на одного будете? -в розмову вліз ще один тип, через якого я знову почала злитись. Щось мої гормони скачуть, як у Нессі, нашої сусідки, що ледь не щороку вагітною ходила.