Частина 3

Як тільки я спустилась зі сцени, зачепила поглядом Тора, що активно махав мені біля входу та посміхався в усю щелепу.

Стримати таку ж широку посмішку я не могла, адже в руках хлопця були мої речі. Невже я поїм перший раз за сьогодні?

Вирішивши, що більше мені робити тут нічого, ледь не побігла до Тора.

-Здивований. -прошепотів той, як тільки я опинилась навпроти.

-Я не менше тебе здивована. Ваш факультет такий складний. Як я могла туди пройти?

-Чаші ніколи не помиляються. Якщо вони так вирішили, то обовʼязково впораєшся.

Тор підхопив мене під лікоть, починаючи виводити з залу.

-Ми куди? -здивовано запитала, сподіваючись, що мене не ведуть на пари або на поселення до гуртожитку.

-Перекусимо в буфеті. Він у нас просто фантастичний.

-Фантастичний - це пиріг моєї мами. - тут же вставила свої пʼять копійок, хмикаючи. -А ваші буфети і поруч не стояли.

-Тепер вже наші.

Чого він так радів, я не знала. Здавалось, ніби більше за мене, але всередині й справді все тремтіло від однієї лише думки - я, студентка Академії Кришталевого Королівства. Уявляєте??? Я!

З горла зірвався істеричний сміх, але Тор взагалі ніяк на це не відреагував, продовжуючи вести мене до буфету.

-Яку спеціальність обереш? -запитав хлопець, звертаючи на інший коридор.

-Тобто?

-На нашому факультеті три спеціальності. Ти можеш обрати будь-яку.

-А іспити? -я глипнула на Тора, сподіваючись, що щось НЕмагічне все ж буде.

-До нас поступити - як раз плюнути, якщо ти обдарований. А якщо не достатньо сильний, то можеш забути про Академію. Тому твої іспити закінчились ще на тій сцені.

-І це все? -чомусь мені здавалось, що вступити сюди буде найважче. Але виявилось, від мене потребувалась лише крапля крові.

-Не варто недооцінювати АКК. -з ноткою образи, мовив Тор. -Навчання медом не здається. Особливо тут.

-Важко у навчанні, легко на війні. -повторила слова батька, посміхаючись. Треба буде їм вісточку відправити. Розповісти усе, як вступила, що відчуваю і в якій кімнаті житиму. Вони зараз ой як хвилюються, я впевнена.

Коли ми підійшли до високих білих дверей, хлопець галантно відчинив їх переді мною.

Я тихо подякувала, заходячи першою у білосніжний буфет, що чимось нагадував королівську їдальню. Мармурові круглі столи з білими дерев’яними стільцями, розмальованими золотистими візерунками, гарно поєднувались між собою та такою ж стелею. Підлога, немов затуманене дзеркало, додавала ще більше розкоші.

-Гарно. -лише й мовила, переводячи погляд на довгий стелаж з їжею. -Але пусто. Дорого-багато, а затишку ніякого.

-Це тому що людей мало. -поспішно запевнив парубок, напевно, очікуючи від мене іншої реакції.

Все ж я звикла до затишку, а тут ним навіть не пахло. Не дивлячись на усю помпезність та розкіш, почуватись тут комфортно я не могла. Чи то через скромне життя у Зоряному регіоні, чи то через виховання.

-Що будеш? -ковтаючи слину, запитав Тор. Ми вже стояли навпроти стелажу з їжею і прискіпливо роздивлялись, що сьогодні для нас приготували.

Виглядало все дуже смачно. Тут було безліч салатів на різні смаки, пюре і навіть суп, компоти з солодощами та навіть моя улюблена сирна запіканка.

-Я, напевно, перекушу тим, що мама приготувала. -як би смачно все не виглядало, мені б хотілося насолодитись смаком маминої їжі. Хтозна, коли я зможу порадувати свій шлунок її шедеврами.

Тор на це лише стенув плечима, наклав на тацю усього, що тільки можна і впевнено повів мене до столів.

Спочатку ми вирішили мовчки пообідати, хлопець навіть “вкрав” декілька моїх пиріжків, на що я похмуро показувала кулак.

Закінчивши з трапезою, я поцікавилась:

-На якій спеціальності потрібно менше всього магії?

-Що? -не відразу зрозумів мій співбесідник.

-Я погано володію магією. Навіть побутовою.

Раніше коли я казала про це комусь, ставало страшенно ніяково і неприємно за свою нікчемність. Але не цього разу. Я вступила до АКК. Мені є куди йти, я зможу навчитись тут більшому, ніж за усе своє життя. Бути студенткою саме цієї Академії — це вже велике досягнення у житті. А як усім відомо, серед студентів Академії Кришталевого Королівства нікчем немає. Отже, я нічим не гірша за інших.

-Жартуєш? Тут скрізь магія потрібна. -запиваючи усе щойно уплетене компотом, все ж відповів Тор.

-І все ж таки.

-Ну дивись. -він відкинувся на спинку стільця, вмить змінюючись. Його погляд став більш серйозним, очі трохи зіщулені, а губи зосереджено стиснуті. -Якщо обереш спеціальність артефакторики, то вилетиш звідти на перший же день. Якщо ж обереш спеціальність портальників, теж вилетиш, але не на перший... на другий. Ну тому що там без магії нікуди. І зазвичай на цих спеціальностях навчаються найкращі маги. І що у нас залишається? Ааа, спеціальність бойового мистецтва! Не хвилюйся, ти звідти не вилетиш. -він подався вперед, впираючись ліктями на край столу. -Тебе виб’ють звідти вще на першому практичному занятті.

Мої брови різко смикнулись вгору, а вуста скрутились у трубочку від таких заяв.

-Який ти милий. -лише й мовила, продовжуючи дивитись на Тора, мов на божевільного.

-Просто не люблю в розмовах зайву воду. Обирати, звісно ж, тобі. Але бойове мистецтво не для дівчат. Хоча у порівнянні з іншими. спеціальностями, магія там треба лише для захисту. Щит, купол, і таке інше.

-А на інший факультет не можна?

Такий розклад подій мені й самій не подобався. Як та штукенція могла присобачити мене саме сюди?

-Не можна. Можна лише жалюгідно втекти, злякавшись, але не зганьбившись. А можна стійко боротись за своє місце під сонцем,щодня наполегливо старатись, бути побитою і приниженою в стінах академії, але гордо підіймати голову щоразу, як тебе питатимуть, де здобула освіту.

В чомусь він був навіть правий. Якщо втечу — виглядатиму жалюгідно. Якщо не втечу — ганьби не омину, враховуючи, що я дівчина, і трусити мене будуть мов грушу. Та в кінці я зможу цим пишатись. Ніхто не знатиме, як важко мені було. Всі дивитимуться лише на результат.