Розділ 38 І знову Леблан, але вже молодший

— Але ж негідник! — Джулія вилаялася, як старий матрос десь із Диких Світів.

Дівчина подивилася на Монка, який повільно пив синтезований сік із пластикового стаканчика та читав розвідку про те, як один із мандрівників, що жив за сімсот років до них, намагався потрапити на Терру.

Каспер мовчав, ніби поринув у щось своє, знаючи, що Джулія не може терпіти ШІ.

Навколо грала музика, чувся шум від відвідувачів. Парочка сиділа в «Дикому Полі» й насолоджувалася відпочинком, який вони вирішили влаштувати собі перед фінальними іспитами.

Сам курсант вирішив, що якщо вже чогось не вивчив, то за два дні точно не вивчить.

Дівчина, яка нещодавно прилетіла з місячної практики зі своєю групою, лише кивнула.

— І правильно робиш. Тільки проганяй симуляції Леблана. Поки летіла, краєм вуха почула, як викладачі спецкурсу вже майже визначилися з фінальними оцінками. .

Мов привид, з'явився сам Вас і, кивнувши постійним відвідувачам, почав звантажувати з підноса на антигравітації дві порції вареників із фруктами. Ягоди були кислуваті й чимось нагадували тернські вишні. За ними пішли солодкі кульки із сиру та морс.

— Розгодуєте ви нас, — Монк подивився, як у Джулії заблистіли очі, а руки мовби самі потягнулися до обох тарілок.

Власник закладу лише посміхнувся та гмикнув.

— Ну я ж казав, що вам треба три порції...

— А ще що три, — Джулія кинулася на вареники, мов дика. Полила їх сметаною й примружилася від задоволення.

Вас знову посміхнувся та вийшов із приміщення.

— Блін... От полетиш у свої чергування — і такого вже не буде...

Монк розвів руками й сам потягнувся до вареників.

У думках він був уже вдома.

Знову насупився.

Батьки пообіцяли, що прилетять на випуск, який буде за три тижні. Він уже замовив їм квитки та готель. І тільки зараз згадав, як Джулія та його мама «люблять» одна одну.

— Що вже не так, Деметріусе? — дівчина відставила тарілку й хитро всміхнулася. — Що такого поганого ти маєш мені сказати?

Усміхнувся. 

— От нічого від тебе не сховаєш. Та... мої батьки прибудуть на випуск...

— Що у такого? — кліпнула очима Джулія.

За мить знову вилаялася.

— А щоб йому... Я не підійду до вас, якщо що... Після того, що вона мені влаштувала в госпіталі, коли ти був у реанімації. Я все розумію, але...

— Але я візьму все на себе, — Монк різко встав, присів біля неї та обійняв. Поцілував у носа, тоді спустився до губ.

— Ммм... сметанка. Кисло.

— Фу, пошляк, все тобі про одне, — зі смішком кинула дівчина й відсторонилася. — Щось ти знову став дуже впевнений... курсанте спецкурсу...

Запала мовчанка, яку перервав смішок дівчини.

— Ну як бонус — у тебе буде битва наприкінці. А то академка в тебе спокійна: ні вибухів, ні боїв...

— У мене була значно важливіша й важча битва, — усміхнувся Монк та обійняв Джулію. Повернув до себе й поцілував довгим поцілунком. Примружився від задоволення, відчуваючи такі вже рідні губи.

Тут же отримав тичка під ребра й, відскочивши, збив стакан на підлогу, від чого морс розлився.

— Ммм... А ти в нас романтик і по вухах їздити хочеш? — очі Джулії сміялися.

Вона акуратним жестом провела по формі, на якій, крім планки викладачки, була ще й планка відмінниці навчання — синя стрічка з трьома жовтими рисками.

Потім показала на форму Монка, де була така сама, але лише з однією.

— І як ти її отримав? Вкрав? Купив? Ти ж...

Хлопець розсміявся. Планку видавали за результатами першого півріччя. Якимось дивом він хоч і не потрапив у десятку, але став тринадцятим. Патрік із Марі сміялися, що, враховуючи його вдачу, це й так максимум.

— По-твоєму, я не можу бути відмінником?

— Ну... техніком ти ж не був топовим...

У нього загорілися вуха.

Джулія розсміялася, легенько тицнула його в коліно.

— У нас побачення чи оперативна нарада?

Те, що в них перше, довелося доводити поцілунком, який переріс у подальшу ніч.

Годину потому Монк із сумом думав про майбутнє, дивлячись на дівчину, яка посопувала в нього на плечі. Він глянув на термінал, на якому був графік іспитів, та інструкції від академії, що та як далі робити та які документи подавати, як випускникам спецкурсу на 7-й флот. Легко усміхнувся — якби була його воля, то пішов би в якийсь інший, ближчий до Джулії.

Зітхнув. Ще місяць, півтора — і він піде на Дикі Світи, а дівчина залишиться тут. Тоді усміхнувся й глянув на обличчя Джулії, на якому навіть уві сні блукала легка посмішка. Іще день вони зможуть просто гуляти містом.

А вже з понеділка — академія, фінальні іспити.

Після захисту роботи в адмірала фінальні іспити вже й не запам'яталися.

Монк майже на автоматі щось відповідав, проходив симуляції, вів судна на астронавігації й далі використовуючи свою повільну теорію та схему.

Монро кривився, але, оскільки схема вже працювала, нічого не сказав. Лише мовчки поставив «добре» з двома мінусами.

Порівняно з минулим півріччям, коли він ледве здав на «задовільно», це було майже як виграш у республіканській лотереї.

Шнайдер і Міллер узагалі не звернули на Монка особливої уваги. Увесь свій запал вони спрямували на тих, хто після академії йшов у «спокійні» частини. Вся сімка Горна в цих викладачів нарешті отримала послаблення й значно вищі бали.

Політофіцерка лише показала на той випадок у порту, коли він скидав хвоста, та на десяток його робіт із власним поглядом на Дикі Світи.

— Цього з курсанта вистачить більш ніж з головою. Ваше головне, Деметріусе, щоб потім у вас на судні був політофіцер, який із вами здружиться. І щоб ви з ним. Бо інакше буде біда.

Бланк зі спецзв'язку та РЕБ показав висновок із судна кан-капітана Леруа, де вони проходили практику.

— Там більше буде, ніж я можу вам дати. Основи ви й так знаєте. Загалом — добре.

Логістика та забезпечення також стали для хлопця доволі легкими. Як тільки він адаптував ту частину своєї роботи, де були напади на судна забезпечення, усе пішло вгору.