Інтрелюдія 11

Система Вальті, п'ята база Сьомого флоту.
Молодий чорнявий офіцер сидів у кабінеті й дивився на екрани, де миготіли звіти про піратів, контрабандистів, активність розвідки в десяти Диких системах та Тамарійський флот.

Він важко видихнув: щось очевидно не сходилося. Увімкнувши голографічну проєкцію системи із сотнею найближчих зірок, він дав вказівку штучному інтелекту:

— Артемідо, проклади маршрути суден, які я відмітив. Додай усі відомі бази, проаналізуй потенційні точки підскоку й скажи, де вони можуть облаштувати приховані бази.

Офіцер відпив уже холодної рекави й скривився: — Знову вистигла... Коли ж вона встигла?

— Так, капі, — пролунав мелодійний голос.

За мить карта почала змінюватися: з'явилися десятки маршрутів, відомі бази засвітилися жовтими точками, можливі — сірими, а навколо нових районів один за одним спалахували знаки питання. Офіцер почухав потилицю.

— Капі... якась хрінь. Не грає. Може, ті ідіоти з аналітики знову не ту печеньку жерли?

Гораціо розсміявся: — Арті, що за жаргон? Ми що, у якомусь порту?

Перед ним матеріалізувалася голограма молодої жінки у відвертому цивільному одязі. Вона демонстративно пройшлася кабінетом, хитаючи стегнами, і фиркнула, коли капітан навіть не підняв очей:

— Гораціо, хто пів життя по тих гівняних портах тинявся? Ти чи я?

У двері постукали.

— Заходьте.

До кабінету увійшов коротко стрижений офіцер зі шрамом на лівій щоці. Його масивне підборіддя, важкий погляд і прямі плечі одразу видавали людину, яка звикла командувати.

— Капітане Горн. Ну як тобі наше повернення?

Горн лише вилаявся, порився в шухляді й дістав велику пляшку гранатового соку та дві склянки: — Фрідріху, не міг придумати кращого приводу, щоб завітати? Сам чого не літав?

До гостя полетіла склянка, яку той легко впіймав. Відпивши напою, він заплющив очі від задоволення: — Каронський гранатовий... Заради такого й сестру побачив би, і батька.

— Контрабандист ти, Горне.

Кілька хвилин офіцери мовчки пили. Потім Харкеманн усміхнувся: — Знаєш, чого я прийшов?

— Знаю, — Горн навіть не дивився на нього. — Людей у мене мало, тож на ще одну рейдову ескадру не дам. Через рік поговоримо — якраз твій родич академію закінчить, може, йому щось знайдемо.

Фрідріх мало не захлинувся соком. Гораціо ляснув його по спині.

— Чорт, Горне! Який ще родич?

— Та пішов ти, — відкашлявся Харкеманн. — Ти розвідник чи збирач пліток?

— Одне іншому не заважає, — Горн широко усміхнувся. — Ти б знав, скільки чуток проходить через мої руки. До речі... не за курсанта просити прийшов?

Фрідріх залпом допив сік і подивився на Горна, як на ідіота: — Горне, ти взагалі нормальний? — Він помовчав і додав: — А якби й так... що думаєш?

— Та чорт його знає. То чого все-таки прийшов?

Харкеманн відкрив термінал: — Ми із субкапітаном Феліньї розробили маршрут дипломатичної ескадри. Поки вона возитиме послів на ротацію, окремі ескадрильї або розвідники зможуть паралельно перевіряти системи, які нас цікавлять.

На екрані з'явилася схема. Горн кілька хвилин уважно мовчав, розглядаючи її та поглядаючи на коментарі Артеміди, після чого повільно налив собі ще соку: — Ну, Харкеманн... ну чортяка... — Він потер руки. — Оце вже красиво. І своїх зелених натреную, і користь буде.

Фрідріх лише усміхнувся: — Швидше б вони вже почали літати. Свій флот є свій флот. — Після паузи він додав: — До речі... Леруа впорається?

Горн голосно розреготався: — А казав, що не за родича прийшов.

— Та йди ти. Батькові просто цікаво, чого ти кидаєш його в рейдери.

Горн поставив склянку: — Слухай, Фрідріху. Якщо хлопець за рік перескочив із техніка в офіцери — нехай навіть із допомогою СБ, удачі чи самого диявола — значить, він фартовий. Мені саме такі й потрібні. Останні шість років усі, хто проходив стажування в Леруа, рано чи пізно отримували власні ескадрильї. Субкапітан Бульї вже командує рейдовою ескадрою Четвертого флоту. Але всіх їх відбирав я. Не по протекції. Зрозумів?

Фрідріх мовчки кивнув.

Коли двері зачинилися, Горн усміхнувся: — Харкеманни... Вам ще вчитися й учитися грати в ці ігри.

— Думаєш, курсант вистрілить? — Артеміда цього разу з'явилася вже у формі поліса. Вона сіла на край столу й закинула ногу на ногу так, що Горн лише фиркнув.

— Хотів би я набирати тільки тих, хто п'ять років сидів над книжками, але ми Сьомий флот, тому беремо найкращих із тих, кого маємо. — Він знову подивився на схему. — Давай краще думати, як інтегрувати маршрут Фрідріха. І пошукай, чи можна переманити в Сьомий його сестру: штаб і тактика в них, здається, у крові. Потім спробую проштовхнути ідею адміралу.

Горн відпив соку й почав чекати на вердикт Артеміди.