Розділ 33.І знову Джулія

Тир в академії був на славу. Велике підвальне приміщення зроблене по останьому слову техніки. Понад двадцять дільниць для стрільби як, і реальною зброєю, так, і з симуляціями у ВР реальності. Ти натягав ВРку, брав в руки тестову зброю, і от вуаля, ти уже десь на полігоні армії, та маєш стріляи у чітко визначенні мішені. За необхідністю ти міг і рухомими їх зробити, і налаштувати різні режими.  Зняв ВРку, підійшов до інструктора, розписався, що пройшов інсруктаж із техніки безпеки, й отримуєш на вибір майже всю легку зброю: від простенької старенької пневматики, і до сучасних навчальних лазострілів.

Монк стояв на полігоні, пальці міцно стискали холодний метал револьвера. Старий добрий механічний пістолет, пережиток ще з часів Терри, але який же він мав приємну вагу. Тут не було ніяких композитних матеріалів чи плазмових прискорювачів – чиста механіка, чорний метал, запах пороху. Він не хотів собі зізнаватись, але останім часом досить часто стріляв для задоволення. Та й лікар, говорив, що потрібно якомога більше працювати правою рукою, аби постійно її розробляти. Хлопець з сумом подивився на ліву руку - навіть після усіх процедур, вона іще поболювала. Лікар говорив, що десь, іще днів сім, і можна буде потрошку давати навантаження на неї. Зітхнув, подумав, що було б класно навчитись стріляти і з лівою на пристойному рівні. Зробив собі помітку в голові. Принюхався, запах пороху приємно лоскотав ніздрі. 

Він прицілився й вистрілив.

Постріл гримнув, і в голові різко спливло самовдоволене обличчя Леблана, коли той відсьорбував латте після його провалу в симуляції. 

Постріл.

В пам’яті сплив голос майора:
"Ви, курсанте, може й щось тямите в тактиці, але думати наперед так і не навчилися."

Постріл.

Зуби стиснулись, кулаки – теж. Так не завжди йому вигравати, але ж він завжди славився тим, що фартовий та везучий. І от тобі бамц - програв.

Чорт його забирай і, як визначити, що таке "прийнятний результат", коли на кону не симуляція, а твої товариші та колеги?

Монк підняв пістолет для нового пострілу, коли відчув легкий поштовх у плече. Сіпнувся й промазав. 

— Старі рельси! — вилаявся, знімаючи зброю з бойового взводу.

— Ти напевно не чекав мене тут побачити, — голос був знайомий.

Монк повернув голову й побачив Леслі. Одногрупниця Джулії. Саркастична, холодна, завжди з тією кривою усмішкою, наче весь світ був їй винен. Джулія не раз про неї згадувала, і завжди з ноткою роздратування. Леслі теж її не любила, весь час звинувачала в тому, що їй все легко.Іще й  якась давня історія з академією, перездачами і купою дрібних образ з самого початку. От тобі й подруги колись, а нині на ножах.

— Щось треба? — буркнув, вставляючи револьвер у кобуру.

— Та так, добру пораду дати хочу. - криво посміхнулась та.

Монк підняв брову. Отак просто?

— Серйозно? — кептично посміхнувся, Леслі лише зітхнула й схрестила руки на грудях.

— Та знаю, що лізу не у свої справи, — сказала вона. — Але чула, що твою Джулі бачили в ресторані з якимось офіцером із діючого флоту...Кажуть щасливу таку...

Монк не змінив виразу обличчя та десь усередині щось неприємно стислося.

— Ага. І ти вирішила, що це моя справа?

Леслі знизила плечима.

— Та пофіг. Просто подумала, що тобі варто знати. Думаю, ти й сам розумієш, що наша тактик-викладачка вміє усіх здивувати. 

Вона розвернулася й пішла. Монк проводив її поглядом, поки та не зникла за дверима. Тоді мовчки вийняв револьвер і вистрілив ще раз – цього разу не одягнувши навушники. Від різкого вибуху вуха заклало. Здав зброю. Вийшов із тиру. Йшов по академії, майже не помічаючи людей навколо. Автоматично вітався з курсантами, жартівливо віддав честь викладачці Міллер. Все це було механічно. В голові крутився єдиний набір думок.

"Капітан флоту. Ресторан. Хто? Навіщо?"

Так, останні два тижні він майже не бачив Джулію. Як на зло був завалений завданнями більше чм завжди. Та й вона частіше ніж зазвичай мовчала.

"Може, це підстава? Леслі могла спеціально вкинути цю дурню, щоб пересварити нас?"

Але, чорт забирай, а якщо це правда? Курсант зупинився на лавці в парку й уже було відкрив комунікатор, щоб написати Джулії, й помітив, що останній раз вона була в мережі понад добу тому.

Монк зітхнув, і, що робити? Подивився на озерце.

Почав себе накручувати, але тут же вилаявся за зайві роздуми й пішов назад до тиру.

Хотів просто відволіктися. Хотів забити голову чимось іншим, ніж слова Леслі. Але чим більше він стріляв, тим сильніше злило. І якого біса він взагалі про це думає? Якщо Джулія мала щось йому сказати, то сказала б. Чорт. 

Він щойно прицілився на новий постріл, коли відчув несміливий дотик до плеча.

— Що за…?! — Монк різко обернувся, автоматично стискаючи руків’я.

Перед ним стояла Муліне, майже приростаючи до підлоги. Очі величезні, повні паніки.

— Господи, ти чого? — він відпустив зброю, — вибач, налякав?

Дівчина слабо кивнула.

— Я… я маю прохання.

Монк зітхнув.

— Якщо це стосується чергової витівки твоїх аби я знову якоюсь дурнею страждав, то передай їм, що…

— Ні! — вона швидко заперечила, знову глибоко вдихнула. — Це про лейтенантку Харкеманн.

Монк підняв брови.

— І що з нею?

— Вона… вона останні два тижні така люта, що всі вже на енергетиках сидять, а вона тільки більше завдань дає. Хлопці скоро почнуть плакати кров’ю, їй-богу…

Монк фиркнув.

— І ви вирішили, що я можу на неї вплинути?

Муліне знітилася.

— Ну, всі ж знають, що ви з нею… друзі…

Курсант подивився на неї іронічно.

— Друзі?

Дівчина стиснула губи, в очах блимнув якийсь сумний вогник наче вона шкодувала, що прийшла на цю розмову.  Монк зітхнув  - ну от нагмав на нічого не вину дівчину. Муліне ж..ну це Муліне. Усміхнувя й обееежно вирішив змінити тему дивлчись як вона слідкує за рукою в якій тримав револьвера.