Інтрелюдія 10

Два дні до того
Одягнений у цивільне майор Леблан повільно пив віскі в одному з барів, усміхаючись і відчуваючи, як артанський потрійний — напій, прописаний самими богами, — вже звично обпалює йому горло.

Під тиху музику десь в іншому кінці залу вже танцювала напідпитку компанія під цьогорічний хіт Марі Фіорі «Я твоя залежність, а ти від мене втік на зорі», поки кілька дівчат у доволі відвертому вбранні сміялися й кокетливо кружляли біля столиків. Мимоволі провівши одну з них поглядом, П'єр відразу ж опустив очі в склянку з важкого кришталевого скла, яке вигідно відрізнялося від дешевого посуду зі звичайних барів, адже «Сім Кубків» були місцем для тих, хто міг дозволити собі сто двадцять кредитів за келих і понад тисячу — за невелику пляшку.

Коли залом раптом прокотився сміх, повз нього пройшов Отто Харкеман: син адмірала вже добряче набрався й весело реготав, поки одна з дівчат буквально терлася біля нього. Відчувши огиду від цієї картини, П'єр відвернувся й, пробурчавши собі під ніс: «І це син адмірала...», одним ковтком спорожнив склянку, після чого бармен одразу ж мовчки долив йому нову порцію.

— Пригостиш дівчат? — запитав голос біля нього, де, мов із повітря, виникли дві високі чорнявки в напівпрозорих сукнях, із дорогим макіяжем, дорогими парфумами й такими ж дорогими усмішками.

П'єр тільки скривився, одразу розпізнавши в них барних мисливиць, яких якщо пригостити зараз, то завтра тобі принесуть рахунок на десять тисяч, як це сталося з Карно торік. Він мовчки похитав головою, змусивши нижчу з дівчат роздратовано фиркнути: «Фу... жлоб», після чого вона демонстративно розвернулася й попрямувала до столика, де вже щось голосно вигукував Отто.

Тихо вилаявшись, П'єр підійшов до бармена з проханням: — Кабінку. Віскі. І щось краще за це. — Прошу за мною, — чемно усміхнувся бармен, проводячи його до окремого приміщення.

...

У кабінці панувала тиша, але коли П'єр зробив ковток нового віскі, він знову скривився від усвідомлення, що це геть не те, і раптом осікся, спіймавши себе на думці: «Такий самий, як брат Джулії...»

— Хвойда тамарійська... — ледь промовив він уголос, відчувши, як від самої згадки про дівчину в грудях ніби щось болісно стислося.

Узявши пляшку, він почав пити просто з горла, караючи себе думками про те, чому ж досі так болить, і хто взагалі просив його тоді бути таким ідіотом та самому відвозити її на той триклятий суд — просто в руки тому малому мудаку, якого він подумки проклинав, бажаючи, щоб його пірати перетворили на кіборга.

Відчувши, як алкоголь починає брати своє, П'єр відкрив сторінку Джулії, яка, як завжди, нікого не блокувала (включно з ним), і побачив сьогоднішні фотографії: її білу форму викладачки, закочений рукав, браслет із гравіюванням та дурнувато щасливу усмішку. Поруч сидів Монк у чорній курсантській формі — з розпатланим волоссям, тим самим грубим носом і тим самим ідіотським виразом обличчя, ніби його зараз підбивали на якусь дурницю.

Натиснувши на відео, П'єр почув її голос:
— Ну а зараз ви бачите людину, яка вдає, що забула про відпочинок... — Джулія легенько стукнула Монка кулаком у груди. — Ну, Монку, чого ти такий кислий? Думаєш про іспити? Чи хвилюєшся через щось інше?

З лайкою жбурнувши планшет у двері так, що той із дзвоном покотився підлогою, П'єр мовчки відпив із пляшки й, стиснувши зуби, процідив:
— Чорт... Знову він... Ну чекай... Випустишся ти в мене...

Він довго сидів нерухомо, дивився в стіну й чудово розумів, що це не допоможе — ані алкоголь, ані ця ніч, ані будь-яка інша жінка, — проте повертатися зараз у порожню квартиру хотілося ще менше.

Натиснувши кнопку виклику, він дочекався бармена, який з'явився майже миттєво, і запитав:
— У вас компанія на ніч є?
— Пане, у нас не такий бар, — широко усміхнувся той, але, побачивши розчарування П'єра, швидко додав: — Дівчина? Хлопець? Кіборг? Робот зі специфічними налаштуваннями? Може, золотого порошку? Масаж також організуємо.

П'єр кілька секунд мовчав, поки в голові пролітала дурна думка просто піти, виспатися, про все забути, прокинутися завтра й знову жити, але, важко видихнувши й розуміючи, що нічого насправді не зміниться, глухо мовив:
— Дівчину... Краще двох. І чорнявих.

Бармен лише кивнув, а П'єр упав у крісло й мовчки продовжив пити, поки десь глибоко всередині ще жевріла думка, що це цілковита дурня і він зараз просто тікає від самого себе, хоча він уже був надто втомлений, щоб сперечатися із власним сумлінням.

Коли за ним зайшла невисока дівчина в прозорій сукні, він мовчки підвівся й рушив слідом на третій поверх, де інша дівчина вже акуратно розливала напій.....