Розділ 32 Урок Леблана

Монк перевірив годинник й тихо вилаявся, що зараз п'ята ранку, позіхнув й тут же поставив таймер на три години й майже миттю заснув.

Прокинувся розбитим, й подумав,що :

«Мені потрібна якась відпустка від такого життя...»

Друга думка була менш культурною. Важко зітхнув, зібрався й поплентався до академії.

На першій парі думав лише про одне — як би досидіти до кінця занять. За графіком сьогодні їхній десяток мав захищати Рагнар, тож можна було трохи перевести дух.

Ілюзія тривала рівно до того моменту, коли над аудиторією пролунав знайомий голос.

— Курсанте Монку, ви з нами? Чи ви знову подумки сидите в якійсь портовій таверні?

Монк здригнувся, Марі, не відриваючись від нотаток, боляче тицьнула його кулаком під ребра.

— Так, сер. Я тут.

«Ну звісно... Знову я.»

Леблан посміхнувся так, ніби повірив. Ага, тричі. Не повірив. Викладач відкрив проєкцію із симуляціями.

— Ну що ж, любі мої. Раз певна кількість із вас так захопилася малими ескадрами, доведеться трохи змінити програму. Сьогодні всі працюють. Не лише найактивніші.

Він почав швидко розбивати курсантів на п'ятірки й скидати кожній групі окреме завдання. Аудиторія одразу загуділа. Хтось уже сперечався над першими схемами, хтось малював можливі побудови.

Леблан повільно наближався до їхнього десятка. Монк навіть встиг подумати, що, може, цього разу його омине. Даремно. Майор зупинився просто біля нього.

— А для курсанта Монка сьогодні буде окреме завдання.

В аудиторії стало трохи тихіше.

— Раз ви так активно просуваєте власну концепцію "вовчої зграї", логічно перевірити, чи здатна вона працювати не лише в атаці.

Він натиснув кілька кнопок й перед Монком відкрилася схема симуляції.

— До кінця заняття ви маєте відбитися десятьма патрульними кораблями класу «Горобець» від атаки, яку для вас розробить решта вашого десятка.

По аудиторії прокотився здивований гул. Монк же мовчки дивився на характеристики кораблів.

«Горобці».

Сто п'ятдесят метрів металу.

Два реактори.

Вісім відносно слабких рельсотронів.

Жодної торпеди.

Жодної міни.

Броня така, що її радше поставили "для звіту", ніж для бою.

Леблан тим часом продовжив:

— Думаю, людині, якою вже цікавляться адмірали, така задача буде цілком під силу.

Кілька курсантів тихо засміялися, Монк лише важко видихнув. Майор зробив ковток кави. Хлоець машинально ковзнув поглядом по його коміру.

З-під кітеля виглядав свіжий слід від укусу.

«Оце так..Може, тому сьогодні такий злий?..»

Наче вловивши його думки, Леблан криво посміхнувся.

— І ще одна маленька умова.

В аудиторії стало зовсім тихо.

— Нічия не зараховується.

Він зробив ще один ковток кави.

— Якщо симуляція закінчиться нічиєю — вважайте, що ви програли.

Майор спокійно поставив чашку на стіл.

— Ви ж хотіли показати нову тактику. От і показуйте.

Коли курсант підянв руку, Леблан запитально глянув на нього.

— Так? Є якісь питання, курсанте?

— Так, сер, — Монк вирішив іти ва-банк. — Чи можна для більшої реалістичності додати кожному «Горобцю» хоча б по парі навчальних торпед і кілька навчальних мін?

Леблан примружився.

— Думаєте, це вам допоможе?

— Думаю, у реальному бою командир використав би все, що має.

Майор кілька секунд мовчки дивився на нього, потім єхидно всміхнувся.

— Логічне зауваження.

Він кілька разів клацнув по планшетуі, й на екрані симуляції миттю змінилися характеристики. Кожен «Горобець» отримав по чотири навчальні торпеди й близько двох десятків навчальних мін.

Монк швидко пробігся очима по параметрах.

«Чотири...та це навіть краще, ніж я просив.»

В голові майже миттю почала складатися зовсім інша схема бою.

— Дякую, сер.

— Завжди радий піти назустріч майбутнім адміралам, — протягнув Леблан.

З-під столу він дістав картонний стаканчик із логотипом академічної кав'ярні. Латте. Майор демонстративно зробив ковток, після чого ніби між іншим відсалютував Монкові стаканчиком.

Хлопець завмер лише на мить. Перед очима миттю виникла зовсім інша картина.

Джулія. Ранок. Вона, як завжди, кудись поспішає, дорогою допиває своє латте й сміється з якоїсь дурниці.

«Та ні...»

«Він же навмисне...»

Монк ледь стимав себе в руках 

«Ну добре, майоре.»

«Красиво. Скотина, й тварина...**********»

 Хлопець повністю занурився в побудову своєї тактики. Війшов убік від своєї групи, кілька разів прокрутив плечима, розминаючи затерплу шию, і на мить заплющив очі.

Добре. Думай.

Перший варіант він відкинув майже одразу — занадто очевидно. Другий теж не годився: такий маневр спрацював би хіба проти недосвідченого командира, а Патрік розкусив би його ще на першому ж повороті. Третій...

Монк насупився.

Знову лобовий бій.

Ні. Забути.

Йому б зараз хоча б десяток «Комарів» або кілька рейдерів — хоч щось, що вміє швидко маневрувати й не перетворюється на мішень, щойно противник виходить на дистанцію стрільби. Але саме в цьому й полягав сенс завдання: працювати тим, що дали, а не тим, що хотілося б мати.

Він ще раз переглянув характеристики «Горобців». Слабка броня, два реактори, посередня маневреність, а швидкість... Монк тихо фиркнув. Яка там швидкість? Якщо вижати реактори на максимум, вони швидше розлетяться на шматки, ніж встигнуть пройти хоча б третину дистанції бою.

Добре. Тоді ми не будемо приймати бій. Потрібно змусити ворога бігати за ним, розтягнути його стрій, нав'язати власний темп, змусити противника постійно реагувати замість того, щоб діяти самому. Пастки... Міни, торпеди...

Курсант завмер, втупившись у схему бою.

Навколо вже чулося тихе перешіптування курсантів.

— Цікаво, як він викручуватиметься?