Розділ 31 Гуляння та смакування

Монк гуляв портом і майже не помічав, як холодний вітер приносив запах мастила орбітального ліфта та їдкий присмак палива від нескінченного транспортного потоку. Руки в кишенях, погляд опущений донизу — аби не ловити чужих очей. Старий комбінезон і потерті капці із секонд-хенду тільки доповнювали образ звичайного матроса.

Хлопець тихо вилаявся. Чортова Міллер. Побачивши його побитий ніс, вона лише усміхнулася й вигадала чергове дивне практичне заняття. Замість лекції про те, як працюють шпигуни, їхня сімка мала чотири години блукати портом і кварталом орбітального ліфта, перевдягнувшись у матросів. А курс політофіцерів мав їх знайти.

Завдання було простим: не попастися, а потім написати звіт про життя порту й портовиків.

Монк минав безкінечний гуркіт механізмів, що не стихав ні на мить. І хоча все навколо ніби залишалося незмінним, він відчував, що маленька частина його самого повільно змінюється.

Та частина, що була дикою. Вона вже не кричала: «бий». Тепер усе частіше шепотіла:"Подумай спочатку." Хотілося залізти під гарячий душ, змити із себе сьогоднішній бруд і проспати добу. Але десь усередині він розумів — цей бруд уже назавжди залишиться частиною його життя.

Порт жив за своїми законами. Покалічені робітники з дешевими аугментаціями. Вуличні банди. Контрабандисти. Жебраки. Світ, про який у їхньому спокійному районі воліли не згадувати.

Монк подивився на кремезного жебрака, що сидів біля стіни, й похитав головою.

"Та є ж державні програми... На аграрних планетах постійно потрібні робочі руки. Особливо на натуральних фермах. Он того лобуряку, що бабусю в провулку гамселив, — на свинарник до батька. За місяць би дурість вибили."

Раптом краєм ока він помітив чисту форму. Серце миттю пришвидшилося, за мить різко звернув у напівзруйнований склад і притиснувся до стіни. Щось тихо зашаруділо. Хлопець машинально приклав палець до грудей, заспокоюючи дихання, а другою рукою опустився до ножа за поясом.

— Чорт, Муліне... Думаєш, наш розумник десь тут? — почувся знайомий голос.

Одразу відповів мелодійний жіночий.

— Так, Ніколя. Знаючи його, саме тут він і мав би сховатися.

Збоку пролунав смішок.

— Добре ж ти досьє на нашого пірата збирала, Мулі...

Почулося важке зітхання.

— Та йдіть ви... Просто це найзручніше місце, де можна пересидіти. Батько казав...

— Ага-ага... То чого ж ти почервоніла? 

Сміх поволі віддалявся.

Монк тільки видихнув.

І саме тоді відчув на собі чужий погляд. У дальньому кутку сиділо четверо дітей. Худі. Брудні. У подертих куртках. Вони мовчки розглядали його так, ніби вже прикидали, що можна буде поцупити.

Монк кисло усміхнувся.

— Малі... Там десяток полісів ходить. Хочете сьогодні вечеряти в сиротинці?

Ніхто не відповів. Лише найменший простягнув руку.

— Гроші, і ми тебе не бачили тут....

Курсант тихо вилаявся. Дістав із кишені жменю дрібних кредитів. Кинув їм. Хлопчина навіть не поворухнувся. Лише скривився.

— Мало.

— То клич поліцію, — байдуже відповів Монк.

Малий пирхнув.

— Поліцію? Тут вона після зміни ходить.

У навушнику тихо озвався Каспер.

— Монку... Територія банди Люка. Сам Люка колись був матросом. Скажи, що підеш до нього скаржитися обнаглівшу шпану.

Монк повільно посміхнувся. Так, що самому стало трохи моторошно.

— То що, щурики... Може, мені до Люка сходити? Розповісти, як ви матросів оббираєте?

Діти переглянулися. Найстарший тихо вилаявся.

— Валімо...

За кілька секунд кут уже був порожній.

— Дякую, Каспере.

— Завжди будь ласка.

Монк обережно визирнув назовні й швидким кроком рушив геть. За рогом він побачив трьох політофіцерів, які вели Марі. Та лише широко всміхалася.

"Спіймали..."

Монк швидко звернув до найближчого бару. Замовив найдешевший алкоголь. Навіть не торкнувся келишка.

— Слухай... — раптом озвався Каспер. — А давай Муліне іще більше заплутаємо, й заодно знімемо хвіст.

— Як?

— Просто підійди знайомитися із дівкою для втіх. Поговоріть про життя. Такі дівчата інколи знають більше, ніж пів управління СБ.

Монк фиркнув.

— Ага. А ще мають куратора або з поліції, або з СБ, або з бандитів.

Він поклав гроші на стійку й, під здивованим поглядом бармена, вийшов надвір.

Далі було казино. Спеціально програв сорок кредитів. Відмовився ставити ще сотню, коли круп'є вже майже переконав його, що "ось зараз точно відіграється". І саме тоді на плече лягла важка рука. Хлопець різко сіпнувся. Та, почувши знайомий хриплуватий сміх, одразу розслабився.

— А це було непросто.

Джоану Міллер зараз ніхто б не впізнав. Високі підбори. Напіврозстебнутий комбінезон. Дешева косметика. Розпущене волосся. І та сама іронічна посмішка. Вона кивнула двом курсантам позаду.

— Бачили? Ось так хвоста й скидають. Вжився в роль, грав в казино, лазив по крисятнях...

Потім перевела погляд на Монка.

— Тепер вірю, що ви й справді бували в нетрях. Двічі скинули наше спостереження, - Вона схвально кивнула. — Думаю, курсанте, ви стали на крок ближче до відмінної оцінки з мого предмета. Але працювати вам усе одно ще є над чим.

Хрипло засміялася.

— Ну що... Ходімо додому. І так місцеві банди сьогодні, мабуть, досі не можуть зрозуміти, що за цирк тут влаштувала академія. А поліси — тим паче.

Після завершення збору та обіцянки Міллер наступного разу розібрати всі їхні помилки групка Горна, як вони тепер самі себе називали, вирушила відсвяткувати успішну «операцію» в одному із затишних кафе в центрі. Вибір упав на невеличкий заклад у стилі стародавнього Китаю. Монк із цікавістю розглядав червоні ліхтарики з якимісь дивнини рисками, темне дерево, різьблені ширми й дивні довгі палички, якими тут усі їли.

— Ієрогліфи, бовдуре, — пробурмотів у навушнику Каспер. — Потім скину тобі дещо про Сунь Цзи. Цікавий був дядько. І теж із Терри. А то ви з принцескою тільки Толкіна та Муркока обговорюєте. Ви військові чи хто?