Розділ 30. Провокація

За десять хвилин до заняття з тактики повз нього пройшли Анрі з кількома курсантами й, мовби випадково, почали перемивати кісточки Джулії та її родині. Пролунав сміх, коли Іньє згадав, як її двоюрідний брат Отто став посміховиськом на всю планету, врізавшись на гоночному шатлі у вантаж органічних добрив, який везли на одну із супутникових ферм. Тільє стиха кинув, що Харкеманн, певно, так само харкав, коли його арештовували. Анрі весело додав, які зараз нікчемні адміральські сини та племінниці.

Монк скреготнув зубами, стиснув кулаки так, що аж побіліли кісточки пальців. Сіпнувся було кинути насмішникам щось у відповідь, але в ту ж мить Марі різко наступила йому на ногу. Він обернувся. Дівчина з веселою посмішкою, ніби нічого не сталося, запитала:

— І як твої справи з астронавігацією?

Монк люто глянув на неї, хотів уже повернутися до Анрі, але Марі знову, ніби ненароком, наступила йому на ногу. Позаду неї Жульєн ледь помітно похитав головою. Хлопець подумки вилаявся, намагаючись тримати себе в руках. Пропустив чергову шпильку, й почав складати в голові схему яка здалась смішною. Він подивився на авдиторію, на пусте місце викладача.

І раптом усе стало на свої місця.

Леблан.

Анрі саме останнім часом постійно крутився біля майора на перездачах. Та сама гидка посмішка. Та сама манера чіплятися за найболючіше. Клацнуло мов рельса під час бою.

Провокація.

Хлопець повільно потягнувся до сумки, намагаючись приховати тремтіння в руках. Важко видихнув і згадав, що одного разу вже повівся на подібне. І чим це закінчилося?

"Став агентом СБ..." — майнула іронічна думка.

Тим часом насмішники не вгамовувалися.

— Та дивно, що наш "адмірал" не пішов із ними. Його б дружки теж підтягнули. Недарма ж бігає за племінницею адмірала, — басом вигукнув Пітер і гидко зареготав.

Монк зім'яв у сумці листок паперу, знову видихнув і вдав, ніби ніяк не може знайти якусь дрібницю. Почав витягувати один за одним горіхові батончики, які завжди носив із собою.

"Провокатори срані... А що, як я просто буду мовчати? Що тоді?" — зло буркнув подумки.

Ледь не прогарчав це вголос, але знову отримав від Марі ліктем у коліно.

"Ну ні, хлопці. Тут я з вами собачитися не буду. Загоїться рука — на фізпідготовці відіб'ю вас, як відбивні."

Видихнув.

Краєм ока помітив, що Патрік намагається пройти до них, але дорогу йому перегородили двоє курсантів і почали щось розпитувати.

— А що там казати, — сумно всміхнулася Марі, одразу підхоплюючи його гру. — Астронавігація — ну не моє. Як і пілотування. Чорти б його забрали. Може, треба було перед заняттям стимів наїстися... Хоча це дурна ідея.

Монк сумно всміхнувся, розгорнув батончик.

— Хотілося б хоч раз, щоб було як у всіх, нормально. Бо як знову візьму найвищий бал, скажуть, що я вискочка. А хто їх знає, що їм ще не сподобається...

Хлопець сподівався, що курсантам набридне його спокій і вони нарешті відчепляться. Він подумав, де ж, чорт забирай, Леблан. Майор завжди приходив завчасно, а тут уже минула хвилина після початку заняття, і його досі не було. Ну блін ти ж не зможеш стільки тягнути навіть якщо дійсно це все влаштував сину брудних планів адміралалів.

— І саме тому ти вискочив на племінницю адмірала? Кажеш, вискочок не люблять, а сам... — зареготав Анрі.

Монк подумки вилаявся.

"Ну за що мені це сьогодні?"

Права рука все ще була в сумці. Він непомітно стиснув її в кулак і вдарив ним у бокову стінку. Біль миттю прострелив кисть. Якомога спокійніше відповів:

— Анрі, ти б краще не ліз у справи, які тебе не стосуються.

— Анрі, він має рацію, — раптом озвався Оскар. У його голосі звучала легка зневага. Курсант підвівся, але його тут же перегородили кілька хлопців із третього взводу. — Ти ж майбутній офіцер, а не збирач чуток.

Аудиторією прокотився сміх. Майже всі вже дивилися тільки на них. Десь позаду до Патріка приєднався Рагнар. Було чути шум — вони майже силоміць пробиралися вперед, але були ще далеко  й далі загрузли в дружках Пітера, що вправно відсікали курсантів від дороги до Монка.

Анрі почервонів.

— Слухай, ти, гімно з ферми, вали назад на свою ферму. І забирай із академії свою адміральську лярву.

В аудиторії миттю запала тиша. Монк лише зітхнув, хоча його вуха почервоніли. а в душі вже ревіли сирени які кричали, що треба йти в бій бо таке спускати не можна. Закусив щоку намагаючись втримати себе в руках. Тоді повільно потер правою рукою обличчя й сухо промовив:

— Анрі... Не грав би я в ігри, правил яких не розумію. Пішаків-дурнів викидають першими. Боюся, тебе просто використали. 

Він ледь усміхнувся.

— Та й підготуйся краще. Є, кажуть, курси акторської майстерності. Можу в порту познайомити з дівчатами... Навчать грати переконливіше, мо тобі сподобається, сам будеш як вони. Ціни там..

Анрі сіпнувся. За мить він уже підлетів до Монка й різко замахнувся.

— Анрі! — крикнув Патрік.

Але було запізно. Монк спробував ухилитися, та права рука, що досі застрягла в сумці, завадила йому. Удар. В обличчі щось хруснуло, а ніс наче обпекло вогнем.

"Прокляття... Знову мені ніс зламали..." — якось відсторонено промайнула думка.

Саме в цю мить двері аудиторії розчинилися. До класу зайшов майор Леблан.

— Курсанте Монк, ви вже й до бійок дійшли?.. — почав було він, але змовк, окинувши поглядом аудиторію.

Патрік нарешті зумів пробратися до них. Вилаявся, дістав термінал і швидко викликав куратора. Монк машинально потягнувся до носа, але Оскар перехопив його руку.

За кілька хвилин до аудиторії зайшли полковник Шнайдер, санітар і двоє полісів академії.

Поки поліси та Шнайдер розмовляли з Патріком і Лебланом, санітар діловито обробляв Монкові ніс. Бризнув чимось холодним, і хлопець відчув, як пульсуючий біль почав стихати.