Розділ 29 Майор Харкеманн

Монк не міг дочекатися, коли завершаться заняття. Рагнар який стояв на виході з аудитрії, швидко почав говорити, що хотів було запросити його на чиєсь день народження, але той тільки відмахнувся.

— Маю на вечір серйозні справи. Якщо зможу — прийду. Скиньте адресу, але нічого не гарантую.

Тоді пішов у крило тактиків — до кабінету Джулії. За ці кілька годин дівчина вже привела себе у більш-менш порядок, але все ще було видно: її щось мучить і гризе.

— Йдемо у тир, — вирішив почати з пробного питання Монк. Як сама дівчина писала: коли в неї був поганий настрій, вона любила постріляти.

— А там буде щось велике? Розміром із корабельний рельс? — сумно спитала дівчина.

Монк підійшов до неї і обняв. Вона на мить смикнулась, ніби хотіла відповісти, але потім тихо відсторонилась і підійшла до вікна.

— Я так розумію, що нічого не розумію, — тихо сказав він, підходячи ближче.

— Я так заплуталась...

Тихо сказала.

— Ти знаєш, у нас є сімейні розмови...

— Так, стій.

Монк усміхнувся. 

— Давай підемо звідси. Знайдемо кабінку в якомусь закладі. Там поговоримо. В академії поки не будемо запускати нові чутки.

Джулія кивнула і знову слабо посміхнулась. Монк зайшов у термінал, вибрав таксі і, довго не думаючи, забронював столик у кафе в стилі піратського корабля. Його підкупило одне — там були приватні кабінки.

За кілька хвилин вони вже виходили з академії. Біля виходу зустріли групу політофіцерів. Серед них була Муліне. Дівчина спробувала було зробити крок у сторону Монка, але Джулія лише холодно глянула на неї. Цього вистачило. Муліне відступила. Монк вирішив тактично промовчати.

Коли вони вже сіли у кар, Джулія тихо сказала:

— Деякі люди взагалі не відчувають моменту, коли краще не лізти.

Хлопець вирішив, що й зараз найкращою тактикою буде мовчання.

Кафе в яке вони прибули нагадувало піратський парусник із Терри. Повсюди стояли столи на ніжках, схожих на порохові гармати. Стелю прикрашали вітрила, а стіни — карти Терри і Моркпорку.Але цього разу вони майже не звернули уваги на інтер'єр. Майже одразу сіли в кабінці. За традицією — спочатку поїли. Перед серйозними розмовами вони завжди чомусь були голодні. Джулія пересіла ближче до Монка і легенько дала йому по щоці.

— І як ти вляпався у це?? Вона показала на його руку. — А якщо б її відірвало? В реаніматор тобі не можна. А ти знову геройствуєш.

— Так вибору не було. Я був найбільш досвідченим там, - Хлопець так посміхнувся, що вона тільки похитала головою мовляв, що із тебе візьмеш.— І крім того, я отримав відзнаку. Хоч буде чим прикрити мою і так дику біографію.

Джулія нічого не відповіла. Просто обійняла його. 

— Дивись, моя родина багато говорила про тебе, — Монк відчутно напружився. Серце неприємно стиснулося. Її родина. Адмірал та  офіцери флоту. У душі похолоднішало. «Вони таки думають, що я проблема».

Джулія нічого не сказала. Взяла склянку соку і кілька секунд мовчки дивилася на неї. Тоді тихо зітхнула.

— Хельга сказала, що я поводжуся, скажімо так... занадто дико.

— І? — коротко кинув Монк.

Джулія підняла на нього погляд.

— Будеш перебивати — більше нічого тобі не скажу.

Хлопець одразу замовк.

— Так от. Дядько питався, чи ти вже просив замовити за тебе слово...

У Монка почали горіти вуха, а в душі ніби пальнув рельсотон. Він що, здурів? У нього є за що переживати. Що б там не казали всякі адмірали...

Отримавши легкого стусана по плечі, він знітився. Очікувано, бляха. Але як же це ідіотськи. Він що, з нею для того?

— Монкуууу, ти ідіот.

— Га?

Дівчина почала повільно ходити туди-сюди по кімнаті. В її очах затанцювали небезпечні вогники.

— Дивись, пірате.Я не знаю, що ти собі задумав і яке у тебе уявлення про все це, але ні. Вона зупинилась, відпила соку й усміхнулась, — Тебе гнати ніхто не буде. Але й обіймати теж. Тебе тільки взяли на оглядини. Оцінюють актив.

Монк криво усміхнувся.

— Уявляєш? Для Хельги ти актив, блін. І доволі дивний, бо невідомо, що з тебе буде. Вона зітхнула. — Сестра сказала мені уважно дивитися, думати і не поспішати.

Тоді знову слабко усміхнулася.

— Ну й готуйся. Двоюрідний брат Фрідріх, який служить у Сьомому флоті й командує однією з рейдових ескадр, зараз у відпустці. Буде з тобою знайомитися.

Монк упустив склянку із соком, яку досі тримав у руці. Та глухо вдарилась об підлогу, дивом не розбившись. Хлопець важко опустився в крісло. Джулія тут же сіла йому на коліна й уважно подивилася в очі.

— Що, злякався? Ти що, ніколи не знайомився з братами своїх дівчат?

Монк почервонів ще більше.

«Куди там знайомився... Які дівчата?..»

Хотів було щось сказати, але завібрував термінал. Хлопець не збирався звертати уваги, та Джулія швидким рухом вихопила його з кишені штанів і прочитала повідомлення.

Миттю спохмурніла.

— Тримай.

Монк мало не вилаявся.

Писав адмірал Курц.

Хлопче, знаю, що тобі зараз не до того після лікарні, але я подав твою роботу на оцінювання. За місяць у нас попередній розгляд. Тема тепер звучить так: "Тактика «Вовчої зграї» в умовах діяльності малого флоту". Зв'яжися зі мною. А краще — приїдь у гості. Маємо багато роботи.

Він кілька секунд мовчки дивився на екран.

— Ну що, адмірале... — у голосі Джулії звучав легкий сум. — Я тебе, виходить, ще місяць не бачитиму...

Дівчина не помилилася.

Наступний тиждень її “адмірал” жив майже на одних стимулянтах. Довелося таки випросити в Рагнара кілька таблеток. Де той їх узяв, однокурсник навідріз відмовився говорити. Лише порадив не зловживати.

— Бо так і сторчатися недовго.

Для переконливості навіть показав кілька фотографій людей із важкою залежністю — жовтих, худих, із порожніми очима. Після цього Монка ще кілька ночей мучили кошмари.