Розділ 28. Аварія

Монк вилаявся, коли прийшов до тями. Оглянувся навколо — весь шатл був залитий червоним аварійним світлом, а у вухах лунали переривчасті сирени.

«Що сталося?» — майнула думка. — «Ми що, у щось врізалися?»

Втім, перше, за що він подякував тому, хто прописав курсантам обов’язково бути у легких аварійних скафандрах і пристебнутими до крісел, — інакше зараз він уже був би замерзлим шматком льоду у відкритому космосі. Застогнав. Десятий політ на шатлі. Вони мали відіграти роль загону, що патрулював систему. Все погоджено, маршрут безпечний. Вони так уже кілька разів літали. Все було як завжди.

До сьогодні. Хлопець невпевнено відчепився від аварійних кріплень і, ледве не втративши рівновагу, намагався дістатися до кабіни пілотів. Двері не реагували, матюкаючись, він почав шукати аварійний інструмент, який мав бути в одній із ніш у стіні. Через кілька секунд знайшов невеликий ломик і почав відкривати перегородку, розуміючи, що часу залишалося мало.

Стиснувши ломик у руках, ривком натиснув на нього і знову спробував зрушити двері - повільно, але вперто вони почали піддаватися.

Врешті-решт перегородка відкрилася, і Монк побачив безодню там, де колись була частина кабіни.

— Курва... у нас щось влетіло, — почув сумний голос Каспера.

ШІ, наче вперше за довгий час, звучав не насмішкувато.

— Схоже, зараз вріжемося в супутник Моркпорка. Нам усім кришка, курча. Ти написав дівчині, що вона найкраще, що було в твоєму житті?

Монк інстинктивно спробував зібрати думки докупи. Пригадав, що кожен корабель мав подвійні системи, а навчальний шатл — навіть потрійну систему безпеки на випадок аварій. Він ще раз глянув уперед, де частина кабіни з ілюмінаторами просто була відсутня. Заскочила думка, що раз ти технік, хлопче, значить витягуй із голови, забитої тактичними схемами, спогади про техніку і йди працюй.

Тоді пробіга інша: Я ж тут не один. Виялвся - зараза...

Швидко зачинив перегородку за допомогою ломика і відправився до інших крісел, де скафандри курсантів і далі були прикріплені до систем безпеки.

— Чорт... чорт... — вирвалася ще одна проклята думка. Він подивився на понівечену кабіну. — Що це був за удар?..

З глибоким вдихом  заплющив очі. Тоді знову окинув рубку: авколо панував хаос — сирени, червоне аварійне світло, тріск пошкоджених систем. Але крізь усе це він чув тільки власне важке дихання.

Йому потрібно було зрозуміти, як діяти далі. І  то швидко.

Повільно підійшов до першого скафандра. Так, Марі. Показники в нормі, але дівчина без свідомості як міг почав її тормошити, і за кілька секунд вона відкрила очі, дивлячись на нього спантеличено, але живо.

— Монку?.. Що сталося?..

— Потім поясню. Зараз перевіряю всіх.

Тоді перейшов до наступного скафандра, де був Патрік. Поступово вони перевіряв кожного, поки не привів їх усіх до тями. Нарешті, піднявши аварійний комунікатор, швидко налаштував прийом.

— Так, народ, тільки без паніки, — Монк криво посміхнувся.

Хоча сам розумів: його слова зараз більше нагадували спробу переконати самого себе.

«Все. Паніка вже забезпечена».

— Нам знесло півкабіни. Пілоти — мінус. Ми летимо на Морк. Аварійне керування не працює. За розрахунками десь година — і ми вріжемося. Я б не сподівався на аварійні крісла. Швидкість завелика.

Запала тиша і навіть Каспер цього разу не вставив свого коментаря.

— Нас врятують? — з надією в голосі спитав Жак. — Ми ж студенти, тут база флоту. Так не може бути!

Монк, який на той час уже почав шукати корабельний комп’ютер, пробуючи увійти в систему, тільки зітхнув.

— Я сподіваюся, - тоді на секунду замовк,— але може бути всяке. Будемо себе рятувати самі.

Марі, яка вже трохи отямилась, різко підняла голову.

— Але як? Ми ж звичайні курсанти!

Жульєн, який завжди намагався виглядати оптимістично, спробував трохи розрядити атмосферу:

— Ну, якщо ми таки впадемо, я сподіваюся, вони не забудуть записати моє ім’я в списках загиблих героїв,  кусант нервово посміхнувся. — Я завжди мріяв про таку славу.

Кілька секунд ніхто не відповідав. А потім у напруженому повітрі промайнула маленька іскра гумору.

— Я іще не написав заповіт, так що я незгідний, — додав Жульєн, театрально знизуючи плечима.

Монк нервово засміявся, а за ним і решта. Напруга трохи спала, дозволяючи всім хоча б на мить видихнути. Та ця коротка перепочинку швидко закінчилася, коли Патрік, який весь цей час сидів мовчки, раптом промовив:
— Монку, ти ж технік... Щось можеш зробити? Я розумію, що ти адмін мереж і рельсів, але ж… бо в мене у голові каша…я випив стим на зниження стресу але не помогло

— Вже роблю, — Монк продовжував дивитись як Каспе методично намагаться зламтаи ситему.  Відкинув свій термінал, який на жаль був без чудового піратського софта Скотті, ех шкода, що все було знищено на Нова. ШІ повільно кидав лог де було видно, що він пробував перебирати всі способи отримати доступ до системи.  — Згадуйте, хто ще що знає про цю залізяку, інакше нам кришка.

Марі підняла руку, інстинктивно, ніби сиділа в аудиторії. Потім усвідомила ситуацію і вигукнула:
— .. цей довбаний корабель має можливість запустити реактори вручну! Третя система безпеки! Але... треба налаштувати автопілот, а коди доступу... вони були в пілотів, які загинули при зіткненні.

Монк з похмурим виразом обличчя обвів поглядом обличчя курсантів. В голові закрутилися найшаленіші ідеї. А що, як... Погляд його зупинився на ящику з інструментами. Тонкий трос. Усміхнувся. Божевільно, але це могло спрацювати.

—Народ, потрібно два добровольці, які залізуть у кабіну пілотів і витягнуть звідти їхні тіла. Спробуємо розблокувати їх термінали, може, там знайдуться потрібні коди. Прив’яжемо тросами, будемо страхувати.

— Монку, але... вони ж мертві, — приголомшено промовив Ласло, його обличчя зблідло.

— Зате ми поки живі, — різко відрубав Монк. — Я піду. Хто зі мною?