Інтрелюдія 8

— Кажеш, П'єре, не хочеш їхати аташе до Домініону Ріволі? — високий статний чоловік із сивиною на скронях подивився згори вниз на майора П'єра Леблана, який сидів навпроти, похмуро дивлячись у чашку. Усміхнувся й відпив кави. — А там кар'єра...

— Батьку, якщо я зараз втечу, то всі будуть думати... — почав було П'єр, але змовк, коли той різко вдарив кулаком по столу.

— П'єре, хто тебе просив сваритися з Харкеманнами? Хто тебе просив чіпати того курсанта? Ти тактик чи закоханий баран?

Молодший Леблан почервонів, стиснув зуби й важко видихнув. Під суворим поглядом батька мовчки відпив кави.

— Батьку... не все мені вигравати.

— Не все? — адмірал криво всміхнувся. — Програти теж треба вміти. Але не так, щоб про тебе говорив увесь флот. Курсант відбив у майора дівчину. Ми військовий флот чи актори дешевої мильної опери курде? Ти син адмірала, П'єре.

Запала тиша, яку перервав сигнал повідомлення на терміналах батька й сина. Старший Леблан лише ковзнув по ньому поглядом і відклав убік.

— Думаєш, його хтось прикриває? — спокійніше запитав він.

— Думаю, так, — тихо відповів П'єр. — Але не адмірал Отто. Може, СБ. Або політофіцери. Дядько Моріс тоді спробував зробити з "Нови" козла відпущення — і майже одразу отримав перевірки від СБ. Збігів таких не буває.

Старший Леблан кілька секунд мовчав.

— Може й так. А може — ні. Байдуже.

П'єр здивовано підняв очі.

— Якщо його хтось тягне, значить, у ньому побачили користь. Твоя проблема не в цьому. Твоя проблема в тому, що ти не зрозумів цього раніше.

Він відкинувся на спинку крісла.

— Не треба валити людей без причини. Це дурість. Але якщо офіцер робить помилки — їх треба бачити. Якщо має слабке місце — його треба знайти. А якщо він бездоганний... значить, ти ще погано шукав. І ми знайдемо, бо святих нема. Цей наш курсант же ж має не віне везіння...

П'єр мовчав.

— І ще одне. Забудь про Джулію.

Майор здригнувся.

— Батьку...

— Я сказав — забудь. Якщо одна жінка здатна вибити тебе з рівноваги, то проблема не в жінці. Проблема в офіцері. Кар'єру треба робити головою, а не бігати та страждати за дівчатами. Таких жінок у житті буде багато. Навіть якщо вони племінниці адміралів.

Він зробив останній ковток кави й поставив чашку на стіл.

— Академію ти залишаєш. Після випуску цього курсу їдеш аташе до Ріволі. Рік відслужиш там. Познайомишся з людьми, навчишся дипломатії, повернешся вже зовсім іншим офіцером.

П'єр повільно підвівся.

— Так, батьку.

— І П'єре...

Той обернувся.

— Наступного разу думай не про дівок, а про перемогу. 

Леблан мовчки кивнув і вийшов.

Двері тихо зачинилися.

Адмірал ще кілька секунд дивився на них, після чого тихо промовив сам до себе:

— Хороших офіцерів завжди не вистачає... а дурнів завжди забагато.