Розділ 26. Браслет

Монк вирішив пройтися нічним містом. Сьогодні вони з Кроу завершили першу частину та половину другої його роботи з тактики. Нарешті «Вовча зграя» змогла діяти обмежено за дві системи від основного флоту в режимі автономності понад два тижні. Логістика, боєкомплект — усе, хоч і з правками, але таки працювало так, як можна було сподіватися.

Він видихнув. Останні два місяці минули за роботою, і тепер залишилася найважча частина — аналіз перспективності. Тиждень тому, після візиту Горна, йому прийшло повідомлення із судна «Ніс» РУЕГП Сьомого флоту: у симуляціях рекомендували брати системи Альта, Ле Гвін, Мелоні та Капо Тамарійського Домініону.

Особливість цих систем полягала в тому, що Домініон завоював їх лише сорок років тому. До того вони входили до Королівства Маттео, і сепаратизм там досі не вдалося придушити. До того ж із трьох сторін ці системи виходили до Диких Світів.

Суб-лейтенант Леруа, який командував судном, скинув йому море інформації про 711-ту ескадру, де Монк мав служити першим помічником рейдера замаскованого під торговця. Було все навіть маршрути патрулювання на три місяці. Хлопець усміхнувся. Усе це було загорнуте в нову дисципліну — «Міжпланетна торгівля та її особливості».

Під сміх Дерека та Анрі Патрік гордо водив свою сімку щодня на ці дві години, де їм розповідали про особливості розвідки, політології та історії систем. Читав усе той самий Шнайдер, який навіть носом не повів, отримавши нову програму.

І от нарешті можна трохи відпочити, не сидячи на рекаві.

Хлопець глянув на браслет.

Каспер, який сидів тихо у навушнику, раптом пророкотав:

— Кеп, третя ночі. Твоя принцеса вже спить у своєму ліжечку, обіймаючи планшет. Хочеш, я спробую зламати домашню мережу Харкеманнів? Жартую… напевно. Але, скажу тобі чесно, у них там безпека така, що в мене аж цифрові руки сверблять.

— Та йди ти, шкіднику цифровий, — усміхнувся Монк.

— Ну що? Я ж переживаю за твоє особисте життя.

— Каспере, ще раз запропонуєш таке — відключу тобі половину серверів.

У навушнику почувся насмішкуватий сміх.

—, Кепе. А я ж тільки хотів переконатися, що вона тебе не забула.Поки ти зубриш свою науку.

Монк лише похитав головою.

Каспер змовк. Певно, знову поліз робити якусь дурницю, яка здавалася йому страшенно веселою. Відколи Монк орендував кілька серверів, ШІ наче зірвався з прив'язі й тепер нишпорив мережею всюди, де тільки міг.

Вулиці були майже порожні. Лише поодинокі перехожі квапливо проходили повз, втупившись у свої комунікатори. Десь вдалині м'яко гуділи кари, ковзаючи по магнітних доріжках. Їхні фари розрізали нічну темряву, створюючи химерні тіні на стінах будівель.

Монк підняв голову й подивився вгору. Високо в небі виднівся тонкий силует орбітального ліфта. Ледь чутне гудіння доносилося аж сюди, нагадуючи про те, що життя триває не лише на поверхні планети, а й серед зірок. Кабіни підіймалися вгору, до космічних станцій, а звідти — майже в усю відому людям частину галактики й далі.

Він посміхнувся.

— Ну нічого, я ще встигну побувати в космосі. Ще обридне там сидіти, а планета є планета.

Вітерець злегка куйовдив волосся, приносячи запах озону від найближчої зарядної станції для карів. Здалеку почувся сміх — компанія молоді вибігла з нічного кафе, весело перегукуючись і зовсім не думаючи про космічні війни, обов'язок чи інтриги флоту.

Монк на мить позаздрив їхній безтурботності, але швидко відігнав це відчуття.

«Та це ж і моя робота — щоб вони могли так жити й далі. І це мій вибір. Навіть якщо не всім із них він подобається».

Він пригадав випадок в артгалереї й зітхнув.

«Он воно, реальне життя. А може, вони не такі вже й далекі від істини, коли сварять флот за корупцію та надмірні витрати?..»

Він похитав головою й рушив далі.

Його кроки луною відбивалися від бруківки. Вулиця вивела його до невеликої площі з фонтаном. Вода виблискувала у світлі нічних ліхтарів, створюючи ілюзію мерехтіння зірок.

Монк зупинився, вдивляючись у танець світла й води.

Повз пройшла молода пара. Він тримав її за руку, вона тепло щось йому щебетала.

Хлопець усміхнувся.

«Он вона — крихта щастя. Але яка ж вона важлива».

Зітхнувши, Монк дістав комунікатор.

Повідомлення від Джулії висіло непрочитаним.

Він усміхнувся, уявивши дівчину, а тоді сам себе смикнув.

«Знову буде сварити, що пропав».

Порившись у сумці, він натрапив на браслет, який купив для неї ще на фронтирі.

Усміхнувся.

— Пора вже тобі його подарувати, — тихо пробурмотів він.

Швидко набрав повідомлення:

«Або завтра нарешті зустрічаємось, або я йду в рейд. І ти прекрасно знаєш куди».

Відправивши його, він сховав комунікатор.

— Дістало вже. Тижні три її не бачив. Подарую той браслет… може хоч обійму.

Він тихо розсміявся.

— А що дарма я його стільки часу в сумці тягаю.

Перед очима знову спливла та крамничка антиквара, де він купував сувеніри для Джулії.

«Який же я тоді був наївний…»

Цікаво, а як там та модель корабля, яку він відправив їй поштою? Дивно, що вона про неї нічого так і не сказала.

Зітхнув та пішов спати

Наступного дня хлопець пройшов до центру площі з фонтаном у вигляді античного бога Діоніса з глеком вина. Вода переливалася у світлі ліхтарів, кидаючи м’які відблиски на бруківку. Монк знайшов вільне місце й став чекати на Джулію, вдихаючи прохолодне нічне повітря. Десь у далині було чути гул орбітального ліфта, кари безшумно ковзали вулицями, а неонова реклама кидала м’які кольорові відтінки на будівлі навколо.

Джулія, як завжди, підкралася непомітно й дала йому легенького щигля у вухо. Монк ледь помітно сіпнувся, але швидко опанував себе, посміхнувся й, не обертаючись, промовив:
— Хуліганка.

— Замучена й голодна, — весело додала дівчина, стаючи поруч. Її обличчя м’яко підсвічувалося світлом фонтану, в очах блищали іскорки жартівливого настрою. — І взагалі, знаєш, як мені хотілося дати не те що щигля, а й копняка хоч якомусь курсанту після тих занять? Так що веди себе чемно, а то копня я іще не використала.