Інтрелюдія 7

Джулія окинула аудиторію важким поглядом. Тридцять курсантів першого року навчання сиділи й перевіряли свої симуляції перед здачею.

Вона потягнулась і зробила ковток холодної води. Голова боліла так, ніби її хтось стискав із середини й одночасно бив битою ззовні.

Вчорашнє повернення з орбітальної станції після відпочиноку на гірськолижному курорті із родиною були ще тим випробуванням. Спочатку Ото-молодший вляпався в ідіотську ситуацію з новою синтетичною дурю. Сканери засікли її прямо перед рейсом орбітального ліфта на планету — довелось проходити тестування, давати покази, і лише дзвінок дядька своєму знайомому з полісів станції допоміг оформити все як “помилкове спрацювання”.

Потім була сварка вдома — голосна, нервова, з тим самим відчуттям, що всі одночасно вирішили говорити із всіма про все й одразу. Закінчилось тим, що довелось везти двоюрідного брата в приватну клініку для термінової реабілітації. Мало того, дядько ще й її з Хельгою прогнав через сканер у тій самій клініці.

Він був злий як тисяча артанських осів і пообіцяв комусь “найдальший гарнізон у задниці Республіки” одразу після того, як вийде з цієї історії чистим.

Джулія тихо видихнула й повернулась у реальність.

— Суб-лейтенанте, — її вирвав із думок голос.

Високий курсант із фіолетовим волоссям, коротко підстриженим, але все ще з відтінками фарби, стояв рівно. — Ми готові.

Вона кивнула, глянувши на термінал. Так — усі роботи вже здані. Навіть кілька курсантів на задніх рядах уже про щось перешіптувались.

— Дозвольте одне питання? — озвався той самий хлопець.

Краєм ока вона помітила, як курсант ледь штовхнув сусідку — блондинку з уважним поглядом. Аудиторія одразу насторожилась.

— Так, курсанте, — вона швидко знайшла його ім’я в списку. — Фонтен. Слухаю ваше питання.

Хлопець набрав повітря, ніби готувався до стрибка.

— Навіщо нам це все? При нинішньому рівні автоматизації, цифровізації та ШІ-систем ми все одно працюємо методами, що виглядають як зі старих терранських академій. Хіба це не зайва робота?

— Курсанте, — вона підвищила голос, щоб почули всі, й додала трохи впевненості в інтонацію. В голові на мить майнуло: “Може, Шварцкопф правий, і всі курсанти справді однакові. Навіть питають завжди одне й те саме.”

— Офіцер — це вміння думати, а не просто виконувати алгоритм, — продовжила вона. — Так, у вас є радники, системи, ШІ, але бувають ситуації, де останнє рішення приймає людина.

Вона зробила паузу, ковзнула поглядом по аудиторії.

— І якщо в цієї людини немає досвіду, навіть симуляція може коштувати надто дорого.

Коротка пауза.

— Сподіваюсь, я відповіла на ваше питання.

Хлопець уже відкрив рота, ніби хотів додати щось ще, але під її поглядом замовк.

— А тепер, — вона ледь посміхнулась, — якщо у вас є час думати про такі речі, то до домашнього завдання додайте ще кілька розборів бойових симуляцій із ШІ-системами та без них.

Кут губ піднявся.

— Скажімо… система «Дельта-3», 800-й рік Республіки.

По аудиторії прокотився шум.

Це був відомий кейс — довга, складна битва, яка завершилась тим, що Республіка втратила дві системи ціною восьмого ударного флоту. Її досі розбирали як приклад того, як обидві сторони надто поклались на ШІ-стратега нового покоління.

І лише втручання капітана Рене, який порушив наказ і змінив маршрут у “неправильний” сектор, дозволило переломити хід бою.

— Думаю, перевірку робіт я перенесу на наступне заняття. Буду чекати ваші звіти до кінця тижня. Тому, хто перший надішле робочий план, додам бал.

Подивилась на годинник на руці й торкнулася навушника, в якому сидів підключений ШІ-асистент.

— До кінця заняття ще десять хвилин. Можете бути вільні.

Коли група, яка все ще кидала на Фонтена вовчі погляди, вийшла, Джулія відкинулася в кріслі й потягнулася до термінала.

— Та без тебе знаю, — буркнула вона, коли ШІ видав нагадування відписати Монку, поки той не вліз у нову авантюру.

Минув майже тиждень навчання, а вони максимум переписувались.

Їй якось стало сумно без прогулянок, походів і навіть без його обіймів.

Хмикнула.

Не буде ж вона йому фотку скидати, як радила Бруні. Вони, врешті, офіцери. Хай почекає.

Хоч він і так уже зачекався.

Он знову щось скинув.

Відкрила повідомлення й вилаялася.

Кілька мемів із сумним піратом, який плаває біля вежі з королівною.

Посміхнулась.

Кретин.

Поправила себе:

— Але вірний кретин.

Бачила вона, як на нього дивиться одна руда дівчина з політофіцерів, а він взагалі не реагує.

Важко зітхнула.

Добре, що вони зараз тут, разом.

А якщо їхні стосунки переростуть у щось більше, а служити доведеться по різні сторони Республіки? Як тоді бути?

На суднах офіцери нерідко заводили інтрижки.

Не йти ж їй у той самий флот, що й він.

Ні. Це виключено.

Вона знову відпила води.

Та прорвемося.

Он уже майже рік із ним переписувалась ….