Розділ 21 "Пропозиція" Леблана

Монк увійшов у аудиторію і побачив, як Монро повільно налаштовує проекцію. Капітан підняв голову й усміхнувся.

— Так не терпиться політати, що прийшли за годину до залу?

Монк, як той, що просто “забуксував” у часі, вирішив не переконувати пілота у зворотному.

— Чудово, просто прекрасно, — розсміявся Монро. — Будете летіти на «Діомеді». Це навчальний кораблик класу «Учень». Тож усе буде добре. Оскільки ви вже тут раніше, пропоную вам першому оцінити наш симулятор пілота. Я там нову прошивку залив. Допоможете перевірити, чи все ок?

Монк би й хотів відмовитись, згадавши, як минулого разу після симуляції Монро опинився в лазареті, і екзамен не давав шансів на виправлення. Але подумав, що, можливо, будуть додаткові бали. Пішов до симулятора й заліз у кабіну.

Надів VR-шолом, сів у крісло, намацав тумблер початку симуляції.

Простір навколо змінився — тепер він сидів у кабіні космічного корабля. Перед ним мерехтіли екрани, панель управління блищала вогниками. Монк обережно взявся за штурвал.

«Головне — не робити різких рухів», — подумав він. Увімкнув проекцію космосу, з якою працюють пілоти, і відчув, як його починає нудити. Знову.

Обережно, намагаючись не робити різких рухів, він ледь нахилив штурвал уперед, і кораблик м’яко зрушив з місця. Монк усміхнувся, відчуваючи, як легке прискорення м’яко тисне на груди.

«Не так уже й погано!» — подумав він.

Раптом пальці випадково ковзнули по кнопці форсажу, і світ навколо спалахнув. Тіло втиснуло в сидіння, легені стиснуло, ніби їх обмотали сталевими ланцюгами. Перед очима попливли білі плями. Шлунок зробив кульбіт, і Монку здалося, що ще мить — і він втратить свідомість.

— О, чорт! — прохрипів судомно смикаючи штурвал у різні боки. Корабель наче сказився та почав неконтрольовано обертатись. Монка кидало, як ляльку, ноги німіли від перевантажень. Шлунок знову скрутився в вузол, і він відчув, як холодний піт стікає по спині.

З останніх сил нещасний пілот натиснув кнопку зупинки смуляції, і світ навколо завмер. Монк різко зірвав шолом, важко дихаючи, ніби пробіг кілометр на повну силу.

— Оце так політ… — видихнув,судомно витираючи піт із чола.

— Ну що, спробуєте ще раз? — спитав Монро, усміхаючись кутиками вуст.

— Авжеж… — прохрипів Монк. — Та мусить же мені колись пощастити з цими залізяками.

Проклинаючи про себе всіх та все, а особливо своє вміння літати знову, одягнув шолом. Цього разу обережніше повів корабель уперед, уникаючи дикого форсажу. Проте як на зло його рухи були надто різкими, і кораблик почав бовтатись із боку в бік, наче човен на бурхливих хвилях. Монка трусило в сидінні, голову кидало в різні боки, а в животі знову з’явилось неприємне відчуття. Він щосили стиснув зуби, намагаючись втримати контроль, але симуляція завершилася аварією.

— Ближче, але ще ні, — засміявся Монро, потираючи підборіддя. — Ще спроба?

— Остання, — відказав Монк, вирівнюючи дихання.

Він уперше відчув, як б’ється серце, коли знову одягнув шолом. Цього разу він плавно і обережно натискав на важелі, контролюючи швидкість і напрямок. Корабель м’яко ковзав у космосі, реагуючи на кожен його рух.

— Та наче виходить! — зрадів Монк, відчуваючи гордість за себе. Його тіло тепер рухалося разом із кораблем, ніби вони стали єдиним цілим.

Курсант уже наближався до фінішної точки, коли раптом екрани загорілися червоним, сирена завила, і зліва з’явився метеор. Він летів прямо на нього.

— Що за… ляяяя… — тільки й встиг заволати Монк, смикаючи штурвал убік. Але метеор був надто близько. Зіткнення. Екрани згасли. Симуляція завершилася.

Монк зірвав шолом, очі палали від обурення:

— Що це було?!

Монро почухав потилицю:

— Ой, забув відключити опцію випадкових перешкод… Вибачайте, студенте. Але бачите, як воно буває у пілотів. Так що і не скажеш, що вони там дарма сидять, ні?

Курсанти, які вже прийшли на заняття, вибухнули сміхом. Хтось навіть зааплодував, побачивши вираз обличчя Монка.

Він подивився на Монро і не втримався:

— Сер, можна я піду водички поп’ю… щось мені недобре.

Монро з посмішкою кивнув.

— Так, курсанте, задовільно з мінусом я вам поставлю, але не більше, — відмітив у планшеті, тоді подумав і сказав уже тихіше: — Я радий, що ви точно не будете пілотом. Чесно. І порада на майбутнє — якщо будете капітаном, беріть собі найвідбитіших пілотів. Бо… ну, не ваше це.

Курсанти сміялися ще голосніше, а Монк відчував, що щойно йому показали, що везіння везінням але він не сильно кращий за всіх у всьому. Шось його, а щось як ці прокляті симуляції польоту точно не його.. Він подумки додав: гидота ті польоти в кріслі пілота.

Уже мав вийти як Ітан, який ніколи й не звертав на нього уваги, єхидно кинув:

— Ну що, адмірале, щось ви знову облажались…

— Та не все ж мені показувати, що я “ого-го”, — спробував відбитися Монк. — Зараз поп’ю водички, спробую ще разок, може вийде.

Почувся сміх кід кількох курсантів які чекали на свою чергу до симуляції.

— Ну так, прогрес на лице: перший раз тебе в лазарет несли, зараз сам ідеш, — додав Ітан.

Всі вибухнули сміхом.

Монк беззвучно вилаявся, важко піднявся зі стільця симулятора і потягнувся, відчуваючи, як затерпли м’язи спини. Голова досі трохи крутилася після останнього зіткнення з метеором, а у вухах ще звучав сміх курсантів.

Він поволі брів до їдальні, відчуваючи, як на кожному кроці відгукуються втомлені ноги. Сів за дальній стіл, узяв склянку холодної води і зробив кілька ковтків, намагаючись охолодити себе не лише зовні, а й усередині.

“А якби це був справжній політ?” — мимоволі подумав він. — “Не просто зіпсований настрій, а справжня катастрофа…”

Подумав, що далі буде іще веселіше. Завтра захист роботи в Лебалана.

Монк спохмурнів — захист у Леблана обіцяв бути іще тим квестом. Він би, якби мав можливість, намагався якомога краще виконати завдання від майора, навіть просив Джулію про допомогу. Та вона зараз була далеко на своїй практиці.