Розділ 20 . Іспити

— Курс вільно, — усміхнувся полковник Шнайдер перед аудиторією.

Куратор уважно подивився на середину зали, й Монку здалося, що зараз знову будуть говорити про якісь його гріхи, але ні — він шукав Патріка. Майстер-сержант, якого всі в насмішку називали старостою групи, кивнув куратору, мовби підтверджуючи, що все готово.

— Отже, в мене для вас кілька новин.

Монк закліпав очима. Які ще, в біса, новини? Куди йому ще далі? Та він здуріє...

— Отже, добігає до завершення перша половина вашого спецкурсу, — полковник усміхнувся, почувши перешіптування кількох курсантів. — І тому на носі проміжні іспити із тактики, пілотування, рукопашного бою та психології командної роботи.

Шнайдер оглянув усю аудиторію й додав із явною погрозою, помітивши, що кілька курсантів на задніх рядах із групки Сузи та Марко були зайняті чимось іншим, а не його лекцією:

— Курсанти, я розумію, що ви спецкурс, що ви й так усі будете мати офіцерське звання, але...

Тут його голос став крижаним, мов зимовий вітер у степу.

— Саме від ваших оцінок залежить, на які судна та бази ви отримаєте направлення. І чи буде у вас шанс на кар'єрний ріст.

Він пройшовся туди-сюди. Запала тиша, яку переривали тільки чиєсь гучне сопіння та стукіт каблуків черевиків куратора.

— Далі. Зараз частину з вас уже можуть взяти на флот стажерами, але я б цього не радив. Наступне: нарешті вам розлочать доступ до ШІ-асистентів.

Монк відчув радість. Пів року без Каспера, який ухитрився форкнутися в його планшет, було важко. Так, звичайно, ШІ мав противний характер, але поводився як старий дід-гуру, тож це можна було терпіти. А його підказки були безцінними.

В аудиторії почався радісний грім голосів.

Не тільки йому бракувало ШІ-асистентів. На самому початку року багато хто скаржився, що без них важко, на що Шнайдер відповів, що думати треба інколи й власною головою. І хай радіють, бо на звичайних курсах, де вчаться чотири роки, ШІ-асистенти дозволені лише на четвертому, випускному курсі.

Шнайдер прокашлявся. Знову запала тиша.

— Далі. Паралельно з іспитами в нас починаються тестові вильоти в космос.

Усі знову загомоніли. Група вже давно поділилася на навчальні екіпажі й не могла дочекатися цього моменту.

Тільки Монк зітхнув — знову витрачай купу часу.

Він одразу отримав ліктем під бік від Оскара, який погрозив йому пальцем.

— І за результатами іспитів ми будемо ділити вас на напрямки.

Шнайдер вивів на екран слайд.

— Патрулі в системі, патрулі в умовно нейтральних територіях і так далі.

Марі підняла руку.

— Так, курсантко?

— А що це за крайня — Розвідувально-ударна ескадра глибокого прикриття?

Кілька курсантів почали дурнувато усміхатися, коли прочитали назву ескадри, що була на самому краю слайду поруч із Службою підтримки логістики флоту та охороною дипломатичних візитів.

Шнайдер хитро усміхнувся.

— А це вам розповість командир ескадри за два тижні. Він сам набирає цього року офіцерів із усіх академій. Кан-капітан Гораціо Горн. Далі шукайте самі.

Куратор подав знак, і група почала розходитись. Монк на секунду затримався та, взявши сумку, підійшов до куратора. Той запитливо підняв брову.

Тоді почав:

— Курсант, як я розумію, вам цікаво, чи можете ви отримати оцінку за іспит із військової історії без усіх нудних перевірок, тестів та іншого, що відволікає вас від ваших статей, пригод, бійок та сварок із майором Лебланом?

Очі полковника сміялись, але Монк відчув, як у нього почали палати вуха. Так, він хотів обійтись хоч без одного іспиту, а то й без двох. Але куратор щойно пройшовся по ньому, мов гарматним залпом піратів.

— По-перше, це був би фаворитизм. По-друге, курсант, якось так вийшло, що половину моїх занять ви або були відсторонені, або в госпіталі, — Шнайдер спокійно дивився на нього зі своїх двох метрів зросту. — І по-третє: хоч офіцер має бути хитрим і трохи лінивим, але працювати так, щоб чорт шкодував, що зв’язався з ним, він теж має вміти. Максимум — докину вам за роботу з Кроу кілька балів. Маєте ще питання?

Хлопець заперечно похитав головою та повільно вийшов з кабінету. В душі він лаяв куратора. Не вийшло, блін. А так би мав більше часу на Леблана…

— Ну, пірате, обламали тебе? — Патрік всунув йому в руки стакан латте.

Курсант, уже з кавою в руках, почав пити, дивлячись, як в їдальню потроху заходять тактики та політофіцери. Чулися тихі жарти та нарікання на викладачів, які взагалі не дають життя.

Марі відкрила планшет і повільно дивилась на програму курсу. Оскар та Жульєн, які сиділи біля неї, наминали юшку. Рагнар же позіхав так, що здавалося — проковтне всіх.

Краєм ока Монк помітив на його шиї сліди від укусу. Усміхнувся: хтось таки гарно погуляв.

— Може ти й до Леблана так підеш?

— Та йди ти, Пате, — беззлобно кинув він і почав повільно пити гарячий напій, відчуваючи, як по тілу розходиться блаженство. Все ж таки Джулія має смак у напоях.

Марі тим часом глибоко позіхнула та відклала планшет. Потягнулась до бутерброда і з насолодою почала жувати.

— А ви в курсі, що в нас програма буде ще дикіша далі? — дівчина ковтала кожне друге слово, говорячи з повним ротом. Раптом вона закашлялась і під сміх хлопців потягнулась до кави.

Оскар легко поплескав її по спині.

— Ви вже читали, що там?

П’ять пар очей одразу звернулись до неї. Дівчина знизала плечима.

— Придурки, замість того, аби робити щось корисне ви…

— Ми, дорога наша Марі, офіцери, — зі сміхом кинув Рагнар і знову позіхнув. — І ми маємо…

— Вчитись, кретине, — відрізала дівчина. — Інакше будеш сидіти на базі, перемикати вантаж лайна на агропланету для служби асенізації або охороняти куртизанок для адміралів.

Монк ліниво відкрив свій планшет, зайшов на сайт академії та у простір їхньої групи і почав читати вголос: