Розділ 19.Політофіцери

Тиждень потому

— Так, що вирішувати — чи вірити мені, чи ні, це ваш вибір, — закінчив Монк свою невеличку розповідь про фронтирні світи. Усміхнувся, побачивши той шквал емоцій, який було видно не тільки на обличчях курсантів, але й викладачки пані Мілер. Подумав, що, може, трохи перегнув палицю, розповівши частину своїх пригод у трущобах Драгон-сіті, ставлення до Республіки на прикладі того, як він на ринку замовляв блоки ШІ для гідропоніки, а також деякі елементи бою «Нова» з рейдерами.

— А там завжди так? — запитав молодий клаповухий хлопчина. — Пригоди, вибухи та смертельні небезпеки?

Монк задумався. Головне тут — і себе не виставити авантюристом, і якось акуратно пояснити. Тоді він направив на нього палець і повільно промовив:

— Там усе по-різному. Я он вичитав зі звітів, що періодично бувають сплески активності тих же піратів, і вже як кому пощастить. А щодо атаки на «Нову», то тут… — видихнув і широко посміхнувся. — Якби я був піратом, то сам би запланував атаку на конвой, який віз вантаж медикаментів. Ризики значні, але у випадку успіху прибуток усе покриває.

Курсанти зашуміли. Тоді рудоволоса дівчина різко підняла руку і тихо задала питання:

— А може, нам тоді краще взагалі не мати з ними справи? Від них одні проблеми. Хай собі піратствують і все.

Курсанти засміялися — було видно, що пропозиція їм сподобалась. Монк зітхнув: і сюди дісталась всюдисуща республіканська політика останніх років — недопущення ескалації. Він обережно добирав слова, щоб не наговорити зайвого, пригадуючи суперечки зі Скотті, Каспером та Вінс під час вахт і ремонтів техніки.

— Курсантко, дивіться, я хочу одразу сказати: ми, флот, чітко маємо дотримуватись політики Республіки. Проте я прошу вас подумати, чи можливо зараз відгородитись від усього світу? Якщо хочете, я можу дати вам лінк на статтю, яку писав адмірал Куртц для військово-популярного журналу «Вічна війна» про результати майже повної ізоляції такої країни, як Японія на Террі, свого часу, чи Республіки Нова Індія в однойменній системі.

Курсанти задумались. Викладачка Міллер взяла слово:

— Тобто ви, курсант, натякаєте, що нам потрібно вести більш активну зовнішню політику?

Монк вилаявся про себе. Він тут із політофіцерами й так наговорив море того, що майже на межі дозволених тем, а тут його почали ганяти прямими слизькими питаннями. Відчував, як вуха червоніють, а серце б’ється все частіше. Відпив води, витер обличчя й зловив насмішкуватий погляд викладачки. Знову обережно почав:

— Та ні, я просто наводжу приклади того, що було у подібних випадках. — Тоді пройшовся туди-сюди по кафедрі, де виступав. — Так, я розумію, що невтручання з першого погляду виглядає оптимально. І підтримую політику керівництва Республіки. Та у випадку конфлікту з кимось — як краще: бути в гордій ізоляції чи мати хоч якусь допомогу?

Викладачка Міллер посміхнулась, дивлячись, як курсанти активно почали щось обговорювати, і швидко додала:

— А це, до речі, цікаве питання. Отже, на наступний тиждень я чекатиму від вас доповідей. І, як завжди, аргументовано, з прикладами, аналізами і симуляціями.

Вона повернулась до Монка:

— Дякую вам, курсанте, за цікаву розповідь. До речі, щодо вашої роботи з адміралом Куртцом — ви пишете статті про флот. Як ви вважаєте, чи вистачає вам кваліфікації як курсанту експериментального курсу?

Монк відчув, як увага аудиторії знову зосередилась на ньому. Серце знову забилось частіше. Що ж ти питаєш, зараза… я й так тут ледь тримаюсь.

Він важко видихнув і підійшов до столу, зробив ковток мінералки. Тоді знову посміхнувся:

— Так я ж не пишу концепції, які змінять світ. Ми працюємо в науково-популярних виданнях типу «МілітаріІсторія», «ТерраМілітарна» та «РеспублікаВор». Вони націлені на широке коло читачів. Ми з адміралом дійшли думки, що такий дует — де я як майже профан, але з академії, викладаю свої думки про історію та флот, а адмірал додає короткі коментарі з точки зору професіонала — буде цікавий усім. Це, фактично, такі собі бесіди з профі.

 Відпив води й усміхнувся:

— Так що запрошую почитати, критикувати. Якщо є питання — у кінці статей є посилання на мої соцмережі, де я завжди готовий прийняти критику і поради. Сподіваюсь, я відповів на ваше питання?

Аудиторія зашуміла, але питань більше не було. Монк розслаблено підійшов до вікна, відкрив мінералку й обережно пив. Цей невеличкий виступ перед майбутніми політофіцерами виснажив його не менше, ніж навчальна бійка у сержанта Дрейка.

Хотілося сісти й просто видихнути. Ноги тремтіли, спина нила. Потрібно було змінити футболку під кітелем. Хотілось втекти, але він нагадав собі, що стоїть серед політофіцерів, які з часом будуть вирішальним голосом у багатьох питаннях. І потрібно вже зараз показувати, що він готовий бути серед них і відстоювати свою позицію.

Потроху курсанти почали розходитись. Монк уже збирався йти, коли помітив, що кілька курсантів несміливо переминаються з ноги на ногу. Він посміхнувся їм і підійшов. Нарешті та сама дівчинка, яка питала його про ізоляцію, наважилась задати нове питання:

— А можна спитати дещо не по суті? — вона почервоніла до глибини свого рудого волосся, її друзі почали тихо підсміюватись.

— Та чому б і ні, — посміхнувся Монк. — Але кажу одразу: сувенірів із Фронтиру у мене немає.

Всі засміялись, дівчинка почервоніла ще більше, а тоді випалила:

— А мій батько казав, що ви просто авантюрист, якому не місце у флоті, бо з вами там вічно щось стається. Той же ваш корабель «Нова» роками літав по одному маршруту, аж поки там не з’явились ви. І тоді його майже повністю знищили.

Дівчина почервоніла ще більше, хоча здавалося, що більше вже нікуди. Монк зітхнув, протер обличчя руками і повільно промовив:

— А знаєте, пані… — він запитально глянув на дівчину.

— Муліне де Бю, — вона мало не пропищала це.