Розділ 18 Джулія міняє статус

— Я, звісно, рада, що ти готовий лежати біля моїх ніг, але, може, це краще зробити в якійсь кімнаті? Може, навіть килимок дала б, — весело промовила Джулія, з лукавою усмішкою дивлячись на нього. Дівчина, як завжди, була у строгій формі зі штанами: кітель, нашивки, на плечі кепка. Он вона — еліта академії.

Хлопець почервонів, підводячись на ноги, намагаючись не дивитися їй в очі. «І як вона це робить?!» — подумав він, відчуваючи, як серце шалено калатає в грудях.

Джулія схрестила руки на грудях і критично оглянула його з голови до ніг.

— Ти коли спав нормально останній раз? — вона знову клацнула пальцями біля його носа, і Монк мимоволі здригнувся, виринаючи із заціпеніння. Він мотнув головою, намагаючись зібратись.

— Та я в нормі, — поспішно пробурмотів, силкуючись посміхнутись. — А ти що робиш в академії? Ти ж мала відбути на орбіту, на стажування в штабі регіонального флоту? Ходімо, може, десь вип’ємо латте? — додав, намагаючись виглядати бодай трохи впевненіше.

Джулія примружила очі й заперечно помахала пальцем перед його обличчям:

— Нікуди ти зараз не підеш. «В нормі він», ага. Бачу я. Ти ж як привид! Навіть мій дядько під час планування операцій так себе не заганяє, — курсантка хитро посміхнулась. — Ходи, я тебе покладу в ліжечко.

Монк закашлявся, відчуваючи, як щоки спалахнули вогнем.

— Та в нормі я, в нормі, — забелькотів він, намагаючись відсунутись, але Джулія вже потягнула його за руку. — Он, можу галактику воювати…

— Галактику? Та ти зараз прямо тут впадеш, — вона зітхнула й, не відпускаючи його руки, повела до гуртожитку. — До речі, я тепер тут ще частіше буватиму. Я не тільки звіти ментору здаю, а ще й викладачка. Уявляєш? — дівчина закотила очі, а в голосі прозвучала гіркота.

— Так це ж добре! — посміхнувся Монк, коли вони вже майже дійшли до будівлі. — Отримаєш практику.

— Практику… — Джулія примружила очі. — Знаю я цю «практику». Дядько акуратно тримає мене подалі від усього, що на його думку небезпечне. Відколи батько загинув у тому бою, яким командував дядько, він намагається вберегти мене, а заразом і братів та сестер. У нього це виходить не надто добре, але він намагається. У нас тут одна молодша викладачка йде у відпустку, бо вирішила присвятити більше часу родині. От і мене кинули асистувати Шварцкопфу.

Джулія підняла на нього очі й ледь посміхнулась:

— А тепер вперед, спати. Я прослідкую, щоб ти справді відпочив. І, до речі, я тут побуду, почитаю, подивлюся, чим ти займався ці два тижні. І бачиш? І ти відпочинеш, і разом будемо, — вона лукаво підморгнула.

Монк хотів щось відповісти, але лише мовчки кивнув, розуміючи, що справді хоче трохи поспати. І сперечатись із нею в такому стані — нереально. Руки в боки, очі сміються, на губах впертий вираз. Сварка з подругою — останнє, що зараз потрібно.

Якщо можна було вбити засуджуючим поглядом, то він, певно, вже був би убитий раз сто.

Монк прокинувся за кілька годин, відчуваючи, що трохи відпочив. Потягнувся, але тут побачив Хуго. Погляд, яким на нього дивився співмешканець по кімнаті, був вбивчим:

— Майже місяць спокою, — зітхнув астрогатор, схрестивши руки на грудях, і додав тоном, ніби сталося щось страшне. — І тут ти знову її сюди привів, Монку. Пам’ятаєш, про що ми домовлялись?

Джулія, яка саме щось редагувала в планшеті Монка, зацікавлено обернулась і, недобре подивившись на Хуго, що аж втягнув голову в плечі, ніжним тоном, який не обіцяв нічого доброго, запитала:

— Ну і про що ви домовлялись?

Хуго знітився, але швидко зібрався з духом, став рівно і випалив:

— Про те, що він тебе, Харкеманн, сюди більше не приводить, інакше він з’їжджає. Мені вистачило того шоу, яке ти йому влаштувала минулого разу.

Курсант про всяк випадок відійшов на крок і став біля дверей.

— О, ти про це? — Джулія весело засміялася, відкинувшись на спинку стільця. В її очах блищали грайливі вогники. — Хуго, дорогенький, формально це я сюди його привела. Так що він нічого не порушив.

Вона грайливо кліпнула очима, і Хуго знову трохи відступив назад, ніби намагаючись сховатися в тіні.

— Ти ж зі мною згодний? — її слова проймали наскрізь, наче гострі леза.

Астрогатор, який щойно був упевнений, мов суддя під час винесення вироку, знітився і швидко глянув на Монка, який спостерігав за сценою з ледь помітною усмішкою. Монк лише стенув плечима: мовляв, ну що зробиш, вона ж права.

— Ну… технічно, так, — пробурмотів Хуго, здаючись під тиском Джулії. — Але наступного разу…

— Хуго, дорогенький, — лагідно перебила його дівчина, — я буду чемною. Обіцяю… і цього разу, і всіх наступних.

Її усмішка була невинною, але Монк бачив, як Хуго похитав головою, розуміючи, що ця битва програна. Джулія задоволено повернулася до лептопа, а Монк, розвеселений сценою, нарешті відчув радість за дівчину.

«І це твоє щастя, хлопче, що вона така», — подумав він і одразу ж сам себе осмикнув. «Вона й тебе ще покусає, якщо що».

— Хуго, та розслабся, — сказав він, підморгнувши Джулії. — Все добре…

Хуго щось пробурчав, прямуючи до дверей.

— Харкеманн і “все добре”… ото смішно. Ну, я, певно, піду в гості до П’єра… там перевіримо його роботу, — кинув він наостанок, криво посміхаючись, і вийшов, обережно прикривши двері, ніби боявся, що Джулія передумає і піде його переслідувати.

— Дикий він став, — зітхнула Джулія, дивлячись на двері, де ще довго стояв запах його духів. — Від першого курсу такий був. А зараз… Я взагалі не знаю, що з ним робиться. Чого йому боятись? Не він же подає звіти куратору. — Вона замислилась, а потім знову поглянула на Монка, який уважно вивчав її реакцію. — О, чуєш, може, ми йому купимо квиток у бордель, щоб хоч трохи спустив пар і менше боявся жінок? Ти ж бачив, він узагалі не знає, як зі мною говорити. Що це за космолітчик… Ганьба, а не флотський. Він уже мав спробувати раза три завести зі мною розмову, чи хоч раз запросити  на каву…а все мовчав…