Розділ 15 Золота дівчинка та куратор.

Монк оглянувся у великому фойє. Його погляд зачепився за курсантів тактиків. Кілька десятків хлопців та дівчат як його віку так й старші нагадували його групу. Строга сіра форма, тільк інша нашивка, але все інше те саме: сміються, жартують, збилися в групки. Безтурботні, впевнені в собі та у своїй карєрі ось тут, десь в центральних флотах. Це він та його спецгрупа через рік будуть там — на фронтирі так званих Диких Земель які мають свої правила. Хлопець відчув, як у грудях стислося.  Він буде там на операціях, які розроблятимуть і затверджуватимуть саме ці хлопці та дівчата. Саме тактики, і певно ті що гірші або кому не повезе.

Хотілось сказати: “Та я знову прорвусь!” З техніка в офіцери вийшло ж? І цей раз все буде добре. Але...

Права рука знову почала німіти. Мить — і вона безвільно опустилася, наче дерев’яна, випустивши руку Джулії яка обережно тримала його кількома пальцями, мовби намагаючись підтримати після розмови із Шваркопфоом. Монк ледь стримав прокляття. У потоці дикості та викликів, якими було наповнене його життя, він дійсно ніколи не думав так далеко. Просто біг як той степовий варлак.

Тихо пробурмотів про старі рельси та гірке мастило. Джулія й далі тактовно мовчала. Її обличчя було серйозним, але в очах танцювало німе питання, що він буде робити.

"Моє життя …чорт стари правий…дійсно пропаду десь там на диких землях та їх кордоні. А що далі?" — думки вирували, як розбурхане море. Раптом він слабо усміхнувся. “Так світ одними порадами ще ніхто не перевертав. Роботи треба море. А якщо я не витримаю? Не зможу, може це підступ старого чи й когось із Лебланів або й дядька Джулі аби завантажити мене так, що не буд мати часу на дівчину?”

Пара підійшла на невеличку лавицю, й присіла. Джулія усміхалась дивлячись як в голові її авантрюриста йде справжній бій, та спроба відкинути пораду яка виглядала слушною. Монк вкотре спробував знайти якусь приховану іронію чи насмішку в словах полковника... Не було. Все було сказано щиро, навіть із натяком на турботу. Це дратувало.

Його роздуми перервав насмішкуватий високий голос:
— Харкеман, а ти як дядько,-почулись кілька смішків, й голос продовжив,-  тільки той міняє кораблі як шкарпетки, а ти чоловіків. А така тиха дівчина була...

Монк здригнувся, і подивився на Джулію. Її обличчя миттєво почервоніло, а очі блиснули крижаною злістю. Дівчина стиснула кулаки, а губи ледь помітно смикнулись. Повернув голову на голос й побачив трьох тактиків із значками випускного курсу. Верховодила ними бліда дівчина, із довгим носом й тонкими рисами обличчя. Її форма була дещо помятою, а під очима великі кола наче вона постійно недосипала.

Хлопець спробував було втримати супутницю від спалаху, швидко кинув:
— Перебазовуємось…
— Сподіваюсь, курсантику, ти краще охороняєш бази, ніж деякі майори, а то боюсь, наша принцеса може не оцінити, – на нашивці курсантки він прочитав імя: Леслі Пен. Судячи з нашивки, вона була із тієї ж що, й Джулієя групи тактиків. Пен повільно повернулась до нього, широко посміхаючись. Її голос дзвенів глумом, а в очах світилась зловтіха.

Монк стиснув зуби, відчувши, як напружились м'язи щелепи. Іще досі всі згадки про те, що Джулія була із Лебланом виводили його із себе. Вдихнув глибше, намагаючись заспокоїтись. Позаду почулись смішки групи кількох тактиків, які випадково чи ні опинись неподалік, спостерігаючи за сценою. Чулась приглушена розмова, що знову вона за своє, й зараз понетьься, наче для групи це вже було звично.

Хлопець посміхнувся крізь зуби, намагаючись приховати злість, і встав, аби відпоравитись геть та Джулія холодно кинула:
— На відміну від тебе, Леслі, мені є хоч з ким провести симуляцію захоплення бази й бою на ній із всіма наслідками. А ти й далі сиди, малюй свої геніальні плани. Може, колись і тобі пощастить.

Леслі смикнулась, як від удару, її обличчя застигло на мить, а потім з'явилась крива посмішка:
— Ну-ну, ти тільки будь тихіша, а то тут пів гуртожитку чуло, як ви там "воювала". Ти б так тактикою займалась, як їм мізки пудриш,- на обличчі Пен проскочила мало не ненависть, - Але  що б ти не творила, дядько вже приготував для тебе тепленьке місце. А може, й для курсантика твого також? Десь там протирати штані й бігати хвостиком….

Монк відчув, як Джулія напружилась ще більше – її плечі піднялись, а пальці стиснулись так, що побіліли кісточки. Ще мить – і здавалось вона зацідить насмішниці по обличчі. Швидко схопив її за руку, сильно стиснувши зап'ястя, і потягнув на вихід. Джулія спершу смикнулась, але пішла за ним, ще раз кинувши крижаний погляд на Леслі. Її очі палали гнівом, і здавалося, що ще трохи – і вона повернеться назад.

На мить вона затримала Монка, різким ривком обернулась. Кілька курантів відскочила. Тоді уважно подивилась на Леслі мовби виголошуючи команду на залп із всіх рельсотронів кинула їй:
— Не саме гірше, що можна запропонувати, - єхидно усміхнулась, вказала на її неохайн форму, та кола під очима- а хтось має десь в тиловій базі рахувати розхід палива, чи маневри сміттєвозів флоту. Ти вже готуєшся, форма, вигляд. Так Леслі?

Та тільки вилаялась.

Джулія повільно обернулась, й посміюючись відправилась за Монком якому було не по собі від побаченої перепалки.

Курсант пришвидшив крок, а вийшовши на вулицю швидко схопив дівчину за руку, й потягнув за собою. Відчував, як вона напружена, наче натягнута струна. Сумно зітхнув. Так, зараз і в нього буде шоу. Але краще вже хай . Потягнув її у парк. Дівчина рвучку вирвала руку. Зло буркнула:

—І навіщо, ти вліз? Вічно дура мені заздрить, пробує задіти. Паскуда така.  Я б її просто послала, - вона копнула дерево. - а тут ти перебазовуємось…- гмикнула, -  ну як, гарно постріляли? Тепер всі будуть обговорювати, те чого не було. Та пліткарка знову буде пускати речі про охрінівшу “золоту дівчинку”. 

— До речі, знаєш, -  засміявся, Монк, - це так незвично, ми зараз, щойно ніби помінялись місцями, ти ніби була мною, і майже скочила в халепу, а я тебе стримував.