Розділ 14. Полковник Шварцкопфф

4 дні потому.

— Таким чином, вважаю, що буде доцільно, якщо ми будемо весь час мінятись командами, під час відпрацювання етапу маневрів, у космосі – повільно мов старий політик в Сенатів вів важку майже завчену річ командир 4х навчальних взводів групи, Патрік. Він усміхнувся широкою посмішкою, тоді зняв кашкета й уважно почав дивитись на аудиторію в якій сидів весь курс. Прокашлявся  - хтось проти?  Маєте кращі ідеї?

—Пат, ти чого тут демократію розводиш,  - пролунало з залу, - ми врешті решт флот. Наказ є наказ. Ти старшина курсу, а не в Конгресі чи на мітингу…

Кілька курсантів із задніх рядів коротко засміялись, але змовкли під суворим поглядом Патріка.

Монк який сидів скраю в третьому ряді крадькома глянув на своїх друзів. Марі, яка як завжди сиділа у першому ряду, ледве стримувала позіхання. Іще перед заняттям дівчина сказала що їй ця тема взагалі не цікава, і так нема сенсу робити спільні екіпажі які будуть збиті, бо всіх розподіллять на різні судна. І хоч дівчин на початку уважно слухала, аби показати, що залучена до життя групи та зараз Патрік своїм проповідями вибив навіть цей вдаваний інтерес. Оксар, що за звичкою сидів трохи далі, здавалося був наче в іншому світі. Курсант виглядав так наче він зараз десь своїх космічних мріях про далекі планети. Жульєн, розслаблено позіхаючи, сидів біля Аделіни, повністю поглинений її красивими очима, від яких не в силах був відвести погляд. Монк не міг стримати посмішки від того, як ці двоє красномовно дивились один на одного, неначе вони були в іншому світі.

— Монку, що тобі так смішно? — раптом почувся різкий голос Ганса, високого худорлявого курсанта, який будучу взводним 2го взводу завжди вимагав від усіх суворої дисципліни, особливо під час таких моментів, коли його друг Патрік щось доводив своєму курсу. — Маєш свої пропозиції, як нам сформувати навчальні групи? Чи ти знову десь пануєш якусь авантюру? Бо вже кілька днів тихо сидиш, це щось підозріло.

Залом прокотився сміх.

— Та чому б не кинути рандомайзером? — з усмішкою на губах запропонував Монк в якого запалали вуха від згадки про аватнюри. — Призначаймо всім цифру від 1 до 100. По нашій кількості, а там далі хай ШІ формує екіпажі по чотири. Думаю, так чесніше буде. І спрацюємось краще, як справжня команда.
Патрік було почав відкривати рота аби щось сказати, як позаду почулось фиркання.

— Я з тобою не буду працювати, ти клятий авантюрист, — відрізала Стефані із 4го взводу, її смугляве миловидне обличчя було серйозним,. — Я тебе боюсь. Ти ще й корабель знищиш! Всі й так кажуть, що ти реактор зірвав… Що далі? Я не дамся в твої руки!

Монк розсміявся відчуваючи насмішкуваті погляди друзів:

— Ну, все було під контролем! І не переживай, я вже встиг навчитися як при тому підставлятись самому поки інші в безпеец, —помахав лівою рукою дівчина та віддав їй жартівливий салют— Та й я не буду знищувати корабель… хоча часом це може бути весело.

Зал втону у новому спаласі сміху.

— Зате хоч весело буде! — пролунав голос Рагнара, відомого своїм вмінням жарувати з уього, що тільки можна, який до того сидів тихо. Кадет підійшов до дівчини, й вдавано тихо але так, що б всі чули почав. — Уяви, Стеф, ти колись внукам розповідатимеш: "А я от в юності разом з одним психом зірвала реактор!" — і сміючись, додав . — Стеф, не бійся, Монк мирний. Він тільки Леблана кусає, але це в них така любов взаємна.

Патрік та Марі тільки сумно похитала головами. Дівчина ж знову подивилась на Монка як прокурор на суді. Той поїжився пригадавши, що саме так було на базі в тому судилищі.

—Монку, я тобі чесно кажу. Хай там як, але ти останні кілька днів без синців. Ні у шо не встрягаєш. Я не вірю що це до добра. Твоя карма спрацює якраз…

— Та заспокойся ти, - пробурчала Маріте, - в нього напевно дівчина з’явилась, от і контролює нашого героя. Що не бачиш, що він навіть підстригся? То може вона, іще й авантюризм вижене з нього?

Відчувачи, що його вуха тепер палають як два термоядерних вибухи Монк під загальний регіт опустив очі, та скромно вдав, що має важливі справи в терміналі.
— То гроза фронтиру в нас банальний підкаблучник?, - не зміг стримати реготу Рагнар, кілька людей його підтримало, а тоді почала сміятись уся група.

Група іще трохи посперечалась, й таки не знайшовши згоди як будуть ділитись на навчальні екіпажі почала розходитись по справам та додатковим заняттям. Патрік кинув, що все напише в чаті, розібравши подібні випадки.

Монк іще посміюючись, відправився разом з Марі, і ко у їдальню. Учора він як завжди засидівся до ночі, і хотілось хоч якоїсь рекави та поїсти. З жалем хлопець згадав, як на “Нова” можна було піти до доктора Брома та за послугу чи іще якось випросити стими, правда від них був відходняк, але кілька днів ти міг працювати як звір.

Постійний недосип змусив його почуватися трохи в тумані, але більше за все його не полишало питання сенсу колонізації Фронтиру. Він закинувши майже все й далі рився в інтернеті, шукав форуми, читав теорії змов, дивився дикі передачі. Але все, що він знаходив, — лише стіна. І це його просто бісило.

—І коли ти це встиг, - вирішила одразу випити його саме цікаве Марі, яка як завжди намагалась знати все про своїх друзів. Було видно що новина, про Монка, і його таємничу дівчину, не давала їй спокою.  

— Секрет, - усміхнувся Монк наливаючи собі великий пластиковий стакан потрійну рекаву й додавши до неї синтевершків й трохи сиропу канали - Марі, я розумію, що тобі цікаво, але особисте на то й особисте. Інколи треба таємниці та секрети….

— І про які таємниці ми тут говоримо? — до нього з-за спини підійшла Джулія, швидко оглянула компанію, побачила Марі, і злегка скривилась. — О як тісний цей світ.

— І тобі привіт, Джулі, — посміхнулась їй Марі. Тоді залпом випила свою каву, й глянула на Монка та сумно промовила, — тепер я зрозуміла, чому ви з П'єром постійно на ножах.

Хлопці які стояли трохи збоку здивовано подивилась на трійцю, але мовчали.