Розділ 11. Роздуми, страждання та СБ

Монк ходив по парку, та продумував плани помсти майору. Здавалось, що якби побачив його зараз – накинувся аби вбити. Від усвідомлення що він на кілька місяців мав із дівчиною проблеми через от цього мудака зводили щелепу. Знову він. Скотина флотська

Усміхнувся. Геніально, же ж зробив. Певно слідкував за Джулією, побачив його батьків. Сказав матері, що Джулія місіс Леблан. І почалось. А ідіот він ламав собі, голову, як це сталось, і чому  чого Джулія, так віддалилась саме тоді коли валявся в госпіталі. Хитро ж майор завдав удару у відповідь. Знову скочила думка йти його шукати та спробувати зробити щось з того, що показував сержант Дрейк.

Посміявся з себе. Курсанти не б’ються бо відрахують, і будуть іще більші проблеми. Підійшов, й копнув дерево. Відчув як в нозі пройшовся вогонь. Стало краще. Зло собі кинув “Чекай, я залишу, це на твій рахунок майоре. І хоч поки я не сильно маю вагу аби дійсно з тобою бодатись я тобі це запам’ятаю”

Хотів було дівчині написати, розповісти усе,  а тоді подумав, що зараз вона точно скаже, шо він перекручує. І сам маніпулює нею. Стримався. Вилаявся. Як недоречно вони вкотре посварились…

Урешті він не придумав нічого кращого чим піти на територію академії. І хоч був уже вечір, сержант Дрейк як завжди займався.

— Що, курсанте, прийшли розім’ятись? — посміхнувся сержант, усмішка його була грубою і самовдоволеною, як завжди. — А не хочеться спаринга?

Монк зрозумів, що саме те, що йому потрібно. Хлопець відчував, як у грудях закипає дике роздратування, та як напруга повільно перетворюється на гнів. Йому треба було виговоритися, викинути це все, що накопичилося всередині. І якщо проговорити це поки не може, то нема  кращого способу, ніж спаринг.

— А давайте, сер, я таки мав би навчитись, щось за час занять у вас, — відповів  відчуваючи, як тремтять руки. Стиснув кулаки, спробував взяти себе руки, й став у стійку приготувавшись до бою.

Сержант нахмурився і посміхнувся ще ширше, наче зрозумів, що з його курсантом щось не так. Але, очевидно, вважав, що це його шанс показати, що недарма бігає частіше чим інші й має додаткові заняття.

Вони почали. Перший удар Монка був швидким, але Дрейк вже встиг передбачити рух і заблокував його. Курсант відскочив назад,  сержант, як і завжди, був на крок попереду. Кожен його рух був націлений, чіткий і холоднокровний. Вони закрутились, й  Монк зрозумів що усе більше і більше потрапляв в його пастку.

Відчував, як серце б’ється швидше, саме через те, що він не міг звільнитися від того всього, що накопичувалося всередині. Якось намагався тримати рівновагу, але Дрейк не залишав йому шансів.

Удар, ще один, і Монк опинився на підлозі. Губи розбиті, рука болить від удару в плече, і сержант стоїть, нахмурившись наче розчарований чимісь..

— Чому  ти такий неуважний, курсанте, — сержант знизав плечима, як ніби це була проста справа. — Ти ж не бачиш усе навколо себе. Ти думаєш, що боїшся? Це не про страх. Це про здатність бути тут і зараз. На бій увагу, що б в тебе там не було. Офіцери мають вміти тримати себе в собі. Особливо хороші офіцери.

Монк лежав на підлозі і посміхнувся, хоч і з натягом. Сержант мав рацію: він був неуважний. І не тільки в бою.

Важко піднявся на ноги, схилив голову, показуючи, що готовий до нового раунду, хоча і не був впевнений, що зможе витримати. Сержант посміхнувся, і вони почали новий танець бою. Хлопець відчув як його захоплює цей азарт, ця нестримна сила сутички - і тут же отримав такого сильного тумака, що відлетів на кілька метрів. Поки він сидів потираючи забиту ногу сержант підійшов до нього, й спокійно промовив:

— Не піддавайся емоціям, ти знову був неуважний, - він посміхнувся, - то вже захопився боєм, і не думав. Моя ціль аби ви тут навчились думати, в бою. А не насолоджуватись ним. Як хочеш другого то я можу показати де йдуть бої без правил. А як ні, то давай іще трохи по колу то як хлопче ?

Він протягнув руку, Монк схопився за неї, пошкандибуючи відправився вслід за ним, і танець почався знову. За годинку, відчувши що вже не має сил, ледь підянв руки, що нарешті здається. Сержант посміхнувся, та поплескав по плечі:

— Ну як матимеш іще потребу виговоритись, то приходь, я тут постійно тренуюсь, і хлопче, розберись зі своїми справами, добре? Бо ти постійно десь там, тому й так погано б’єшся. Хлопче, все має бути по поличках, особливо у офіцера. Не забувай.

Монк повільно потопав в сторону гуртожитку для офіцерів. Він майже зайшов у хол, та заніс ногу аби йти до себе коли його покликали.

— Курсанте Монк? — прозвучав голос ззаду.

Важко обернувся. Два поліси. Подумав, що ніби його чекали. Щось не те. Вони не виглядали як звичні представники влади. Окей, подумав Монк, глянемо, у що я вже влип цього разу.

— Так, це я, сер, — він посміхнувся і нахмурився, спробувавши виглядати якнайбільш спокійно. — А що сталося?

— Та на вас є орієнтування, — почав один з полісів, — про те, що ви проходили біля місця, де збираються наркоторговці. Просимо пройти з нами для дачі свідчень.

Монк ледве стримав здивовану посмішку, але на його обличчі залишилася лише легка гримаса. О, це цікаво. Свідчення? Увечері? Без ордера? Так просто?

— Увечері свідчення давати? Без ордера? — він посміхнувся, намагаючись приховати сарказм. — Сер, вибачайте, але краще присилайте виклик в академію через куратора.

Поліс скривився, не витримавши напруги додав крізь зуби ніби:

— Ми шукаємо такого собі баригу на ім'я Пірат. Думаємо, у вас є свідчення. То як, будете чекати виклика чи підете з нами?

Монк здригнувся, СБ це , а не поліси. Жуки. Грають, бісові полісів. Чому вони не просто прислали виклик? Чому не все, як повинно бути? Хоча, що тут такого, курсанта поліси взяли. Все зі сторони добре.

—  Зрозумів вас сер. Та ні. Ведіть.

Поліси подивилися один на одного і кивнули. Мить, й вони опинилась біля звичайної поліцейської автівки на антигравітації. Тихо гудів генератор, водій тягнув якусь електронну сигарету пускаючи в повітря дешевий дим. Звучав поліс канал про виклики та ситуації  в мсті.