Розділ 10. Нові турботи.

Тиждень по тому.

Чат однієї із соцермреж “Artans”

Джулія перейменовує контакт "Монк" на "Придурок"

Придурок: Категорично не згоден. Чому не хоча б "героїчний", "дикий", може навіть "малий"?

Джулія: Думаєш, у мене багато знайомих придурків?

Придурок: Сподіваюся, я такий один. Але взагалі…

Джулія: Що "взагалі"?

Годину потому.

Джулія: Ти де там пропав?

Джулія: До речі, я йду на побачення. З П’єром. Кафе, свічки, романтика.

Придурок: Не забудь спитати його про ніндзя-піратів.

Джулія: Що?

Придурок: Запитай в нього. Він знає.

Джулія перейменовує контакт "Придурок" на "Монк")

Джулія: Ну тепер мені цікаво. І знаючи тебе…

Монк: А знаєш, і я піду погуляю. Хуго просив аби я його завів за свій рахунуок у місцевий квартал червоних ліхтарів. А ще кілька дівчат просили показати їм, як мене "гриз реактор". От думаю, чи погоджуватися. Бувай, відпишуся пізніше.

Джулія: Побачу – уб’ю.

Джулія: Мій дядько каже, що ти везучий псих…

Годину потому

Джулія: Ти реально пішов?! Ти що реально, придурок?!

Монк тихо посміюючись закрив термінал. «Хотіла позлити мене? А от сама й сиди, і думай, чи пішов я по цікавих місцях чи ні», — прокручував він розмову раз по раз у голові. Присів за симуляцію, й почав знову проганяти план захоплення сектора який вони склали. Змінив умови, та кинув його на сусідній сектор. Вилаявся  - працювало. Прогнав по іще двох – спересердя виминув проекцію й вийшов в парк.

Там знайшов невелику галявинку де нікого не було, й присів. Вирішив, що буде просто милуватись природою, хоч вона не приносить йому проблем та випробувань. Та слухаючи співи птахів й шум вітра у листі й сам не помітив, що всі його думки стали про дівчину. Лаяв себе – вона ж насправді не із іншого світу. Куди там йому до неї: авантюристу, людні з низів дійсно дикому техніку..

Вилаявся від того, що його дійсно пройняло. А якщо вона піде на те побачення з Лебланом? Чортів майор, що б його в Республіку Дракона продали работорговці. Вічно та його аристократична флотська пика має бути між ним та дівчиною..Може, він дарма їй так писав? Ну а вона... «Та ні, друже, це все винен ти. Ти одразу не придумав з картою, і все поламав. Хто тепер офіцер? Хто мав би усе планувати? Особливо коли ти хочеш бути із племіницею адмірала», — усміхнувся хлопець гірко. Десь в душі поселився страх який кричав,  що ніякі виправдання вже не врятують ситуацію.

"Що ж, будемо викручуватись. Сподіваюсь, Леблан трохи охолов... може б взагалі у нього попостити вибачення? Мілер ж попереджала не просто так", — подумки прокручував свої варіанти.

Сплюнув, й вирішив, що варто повернутись до кімнати. Там уже зробити собі рекави, й може попросити поради як бути в батька?

Кілька курсантів які зустрілись здивовано дивились на найбільшого авантюриста курсу, який брів до свої кімнати як побита собака, й здавалось нічого не помічав…

Ранком Монк присів на крісло й повільно пив рекаву дивлячись у стіну. Хуго який мов джин заскочив у кімнату після нічної пратики аж спіткнувся, а тоді здивовано зупинився поправивши на плечі свою сумку, що майже злетіла від різкої зупинки. Астрогатор поглянув на Монка  довгим важким поглядом, і важко зітхнув:

— Та заспокойся ти, — сказав обережно забравши із його рук каву до якої той навіть не торкнувся, й поплескавши по спині— Йди вже на заняття. Та помиритесь ви. А то вже бачити твою сумну рожу цілий тиждень сил моїх нема.

Монк підняв брови, вдаючи, що не почув.

— І до речі, коли підемо по дівках, сам пар спутиш, — додав Хуго з посмішкою, кидаючи погляд на його обличчя. — А то ти що, вже зовсім без дівчат залишився?

— Ойойой, — засміявся Хуго, побачивши, як Монк нахмурився. — Що, вона тобі заборонила? Цок-цок… еее,- різко вискочив із кімнати, й додав голосніше, -  Монку, не кидайся в мене шваброю… я пожартував.

Хлопець трохи повеселів, допив противний холодний напій, та узявши сумку  відправився на заняття. Усміхнувся заходячи на тренувальний майданчик.
“Що ж ранок в нас починається з бійки у Дрейка, що ж давай но я трішки майбутнім політофіцерам намну боки, аби не зазнавались” – подумав. Швидко перевдягнувся та вийов на розминку. Оці заняття в Дрейка він любив. Чиста бійка. Бийся як хочеш.
Монк увійшов до тренувальної зали, де Дрейк вже розставив пари для заняття. Швидко оглянув зал. Узяв спорядження. Ого, а нині у нас симуляція бунту.

— Окей, от й наші пірати, у кількості один Монк, — сказав Дрейк, кидаючи йому важкий тренувальний щит. — Ти вже вмієш швидко реагувати, але сьогодні ми додаємо трохи більше реалістичності.

Монк взяв щит, тримаючи його в руках, відчуваючи його вагу. Він знав, що тренування з цими хлопцями і дівчатами буде важким, але як і казав сержант, це тільки підготовка його до реальних боїв. Нехай й не таких, але хто його знає що там буде…

Від Дрейка лунали команди.
Хлопець закрутився у дикому ритмі.
Удар. Крок. Відступ. Удар.

— Ого, навіть краще, — прокоментував Дрейк, спостерігаючи за ним. — Але ти не зупиняйся на досягнутому.

Раптом його опонент  зробив який фінт, й швидко мов блискавка влучив у його бік важким тренувальним посохом, і Монк відразу відчув, як щось тріснуло в тілі. Він впав, але відразу піднявся зі стогоном…

— Вони настільки швидкі… — буркнув він, тримаючись за бік в якому почалась невелика пожежа, яка вже заважала думаи.

— Це саме те, що ти повинен навчитися переживати, — відповів Дрейк, не змінюючи тону. — У реальному бою не буде часу на спокій. Продовжуй! Дискомфорт це ок та норма. Бій!

Монк, зібравшись із силами, знову став у бойову позу. Але біль у тілі та невеликий розлад думок все ще не давали йому повної впевненості. Поліс на наступній атаці влучив у його груди, і Монк ледь утримав рівновагу, відштовхуючи важкий щит.