Розділ 9. Нінздя-пірати

Два дні потому. Військова академія. Заняття з тактики бою.

— А я бачу, курсанте, ви все ніяк не можете без пригод, — майор Леблан, здається, прямо світився від щастя — знаєте, в той день, коли я не побачу у цій аудиторії ваше лице без слідів пригод, то скажу, що це сон.

В аудиторії почалися смішки. Курсанти які сиділи на задніх рядах, перешіптувались між собою, хтось навіть хмикнув від сміху, але більшість намагалася виглядати серйозно. Монк який вже давно звик до таких моментів й намагався не звертати увагу на сміх скривився. За останні кілька днів йому довелося витримати чимало знущань — чи то за нові синці, та слід від ляпаса чи за його славу авантюриста та докази пригод на обличчі. Він навіть отримав прочухана від сержанта Дрейка, коли разом із потом зійшли білила, які приховували свіжий синець. Старий фізкультурник прочитав йому величезну та повну образ та прикладів лекцію  за те, що знову дозволив себе побити. Курсант намагався спокійно дивитись на щасливе обличчя майора, і тільки скрипнув зубами, тримаючи мовчання.

— І що на цей раз, курсанте, у вас було? — не вгамовувався Леблан, його голос був насичений явним задоволенням від можливості висміяти слабкості підлеглого. Він дивився із вищістю. Зверхньо. Мовби на трибуналі. Аудиторія замовкла чекаючи на продовження. Десь позаду важко видихнув старшина групи Патрік, який вже готувався гасити чергову пожежу.

Монк намагався залишити обличчя без виразу, аби не видаватися ще більш вразливим. Тоді повільно видихнув, й посунувся.

— Нінздя-пірати, сер, —він дивився на майора мов на дурника, показуючи що не піддається на провокацію.

— Що?! — Леблан від несподіванки навіть затнувся, його брови піднялися, а вираз обличчя став майже комічним. Він мало не випустив із рук термінал, на якому до того, щось набирав. Зал в аудиторії моментально мовчав. Декілька курсантів тихо смикнулися на своїх місцях, відчуваючи напругу, що раптом виникла в повітрі. Хтось з хлопців на останньому ряду тихо засміявся, але швидко зловив на собі погляд Леблана і замовк.

— Що, — не міг повірити майор, — яку дурь ви там стали вживати, курсанте?

— Ні, сер, — спокійно відповідає Монк, не дозволяючи голосу зрадити його стомлену рішучість. — Я складав тактичну схему вторгнення з Фронтиру в нашу республіку, та об’єднання Фронтиру під неназваною державою, коли це раптом у мою кімнату увірвалися нінздя-пірати і спробували викрасти мої плани. Я змушений був відбиватися. Ви ж розумієте, хороший план це вже майже половина успіху…

Зал вибухнув від сміху. Хтось ледь не впадав зі стільця, інші навіть не намагаються зупинити сміх. Патрік та Марі ляснули себе по обличчі. Оскар та Дерек вже відвертою хрюкали. Вся аудиторія військової академії мовби перетворилась на вечірню зустріч стендап-клубу.

Леблан стояв на місці, очевидно, шокований таким твердженням, і не знав, що відповісти. Було видно, що  він намагався зібратися, але на його обличчі весь час гуляло помітне нерозуміння, яке він безуспішно намагався сховати за холодною, майже зловісною усмішкою.

— Геть клоуне!, — після паузи майор  мало не закричав. Він люто махнув рукою, й просичав, - Я вас відстороняю на 5 занять. Геть з аудиторії. І майже на увазі, завдань вам менше не буде, раз маєте час дуркувати.

В аудиторії знову розлягався сміх, але тепер сміялися не з Монка, а з того, як майор розгубився. Його обличчя трохи спохмурніло, але він швидко зібрався і, не сказавши ні слова, підвівся з місця. Зібравши свої речі, хлопець повільно крокував до дверей, уникаючи поглядів однокурсників.

Як говорив потім Окскар на пару хвилин усе в аудиторії стало менш напруженим, і вже більше поглядів було спрямовано на Леблана, який, звісно ж, намагався повернути контроль над ситуацією. Мовби відчувши, що це не найкращий момент для виголошення тирад, Леблан тільки різко махнув рукою.

— Так, хто наступний?

Монк стомлено відправився в парк біля академії. Він любив час від часу зазирати в цей  острівок спокою серед інтенсивного навчання і напруженого життя курсантів.

Парк -  велика зелена зона, огороджена високими кам'яними стінами, які одночасно захищали від галасу міста, і надавали відчуття відокремленості від зовнішнього світу мовби підкреслюючи, що це військова академія та життя тут інше. Гуляючи парком, та дійшовши до середини він оминув  численні лави на який зараз було кілька курсантів, які як завжди або відпочивали, або робили вигляд, що щось обговорюють, й відправився далі. Його ціллю були дальні частини парку де можна було побачити високі дерева зі сріблястим листям які утворювали  прохолодні алеї, і часом, коли вітер проходив через їхні гілки, чути, як шелестить листя, нагадуючи про моменти тиші та таку вже далеку ферму на планеті Корд. Він посміхнувся , коли побачив  що уже дійшов до самого красивого у парку, а саме невеликих  ставків з прозорою водою, в яких відбиваються хмари та небосхил, а поруч — декілька кам'яних скульптур космічних кораблів, створених місцевими майстрами. 

Монк сидів собі, забувши про усе на світі, коли почув обережне кахикання за спиною:

— Не буду вам заважати, курсанте?

Він обернувся і помітив перед собою викладачку політофіцерів, ту саму, яка їдальні казала йому, що запам'ятала його. Невисока молода жінка виглядала розслаблено, хоча Монк помітив певну настороженість і уважність в її очах. Він різко скочив, й спробував бувало віддали честь, та жінка тільки махнула рукою мовляв не варто.

— Пані, не знав, що ви також сюди приходите.

— Хочете сказати, курсанте, що не уявляєте, що політофіцери інколи люблять тишу, а не шукати змови чи приховані мотиви? — вона коротко розсміялась, сіла на лавочку біля нього. Відчувалась її не тільки усмішка, а й те, як вона ненав’язливо нахилилася вперед, що привертало увагу.

— Пані, я не казав такого, — спокійно усміхнувся Монк. — тим більше я на попередньому місці служби мав немало прикладів роботи вашого відділу.