Розділ 8. Після бою...або перед ним..

— Монку, я все розумію. Але може ти б з’їхав? — обережно спитав його Хуго, коли двері грюкнули за Джулією так, що здалося, ніби ось-ось вилетить дверна рама.

Монк стояв посеред розгромленої кімнати, розгублено дивлячись на хаос, який вони з Джулією встигли влаштувати за кілька хвилин. Проєктори, книги, одяг і навіть частини столу лежали розкидані по підлозі. Він повільно нахилився, підняв перевернутий стілець і сів, провівши руками по обличчю.

— Іще два-три таких шоу, і нас будуть куратори перед всією групою виганяти з академії, — продовжив Хуго, обережно обходячи уламки. Він схрестив руки на грудях і з докором глянув на Монка. — Це вона племінниця адмірала, якщо що, а ми прості смертні.

Той мовчки збирав свої речі, не піднімаючи голови. Щока та коліно дико боліли, хотілось просто прилягати та забути всю сварку з подругою, яка зараз напевно уже була десь на півдорозі додому.

— Ти також молодець, згадувати при ній СБ, — додав Хуго після паузи, кривувато всміхаючись. — Її сім’я має давні зуби на них.

Курсант підняв другий стілець, присів та  став дивитись на безлад. Монк же вкотре зітхнув, струснувши пил з обкладинки однієї зі своїх книжок, і поставив її на місце. Тоді ляснув себе по обличчі. Хтось дійсно замало знав про сім’ю своєї, як він сподівався іще дівчини.

— Хуго, звідки я міг знати?

— Не я ж сплю в обнімку з її голофото, — єхидно кинув Хуго, витягуючи з-під ліжка пошматовану подушку, тоді пройшовся до невеликого холодильника та витягнув звідти квас
й налив собі, й відпив. Монк лише стиснув губи, кидаючи йому короткий злий погляд, але швидко повернувся до прибирання.

— Давай, може, так, — зрештою порушив він мовчання. — Я тобі якось протягну якусь річ… чи підемо в місто, як матимеш час. З мене похід у бар, допустимо, до веселих дівок. До хороших закладів. Десь так із оцінкою не нижче четвірки.

Він сумно всміхнувся і знизав плечима коли помітив як загорілись очі астрогатора.

— Я просто буду пити, звичайно. Це буде компенсація від мене за нинішнє шоу. Але якщо таке повториться, то я вже не торгуюсь та з’їжджаю, добре?

Хуго хитнув головою, стискаючи перенісся двома пальцями, ніби відчував, що цей безлад — лише початок чогось більшого.

— В цілому я ок, але при умові ноги цієї твоєї т дівки тут не буде, — нарешті відповів він, скидаючи на ліжко сорочку, що висіла на спинці стільця. — Хочете трощити речі — знімайте для такого готель. Та хоч один одного там трощить, чи що ви хочете робіть. Не тут.

Монк гмикнув, підбираючи залишки розбитої кружки.

— Та я навіть не знаю, чи ми після такого скоро зможемо піти на якусь кафешку….

Хуго подивився на нього з таким виразом, ніби Монк щойно сказав щось неймовірно наївне.

— Ну-ну, щось мені підказує, що це у вас тільки початок. Так що, друже, готуйся.

Він відкинувся на ліжко, закинувши руки за голову, і зі спокійною впевненістю додав:

— Як компенсацію, запросиш іще колись на церемонію….

Монк сумно зітхнув, та згадав із чого почалась його чергова халепа.

Два дні до того. 3тя ночі

Термінал завібрував раз, вдруге, втретє. Монк крізь сон відчув вібрацію, але не поспішав відкривати очі. Свідомість ще чіплялася за тепло ковдри, за останні хвилини сну перед будильником. Проте дзвінок не припинявся.  Роздратовано зітхнувши, хлопець намацав термінал на тумбочці, підняв виклик і хрипло пробурмотів:

— Так?

— Не розбудив, малий?

Єхидний голос миттєво вибив залишки сонливості. Монк кліпнув, розплющуючи очі. Зображення на екрані було нечітким, але він одразу впізнав - Захарію.

Агент СБ, який колись маскувався під начальника охорони посольства, змінився. Обличчя змарніло, під очима залягли темні кола, а через лоб тягнувся свіжий шрам. Монк не міг сказати, що колись бачив його життєрадісним, але зараз він виглядав так, ніби за останні кілька місяців постарів на роки, й тримався лише на одній злості та азарті.

— Сер, бачу, ви часу не гаяли, — криво всміхнувся Монк, сідаючи рівніше, тоді увікнув стаціонарну глушилку.

— Ну, сам розумієш, яка в нас робота, — відмахнувся Захарія.

Його голос залишався тим самим — сухуватим, трохи іронічним, — але Монк відчув у ньому втому.

— Послухай, у мене до тебе прохання. Пам’ятаєш, ти мені послугу винен?

Хлопець потягнувся, витріщаючись у стелю. Скрипнув зубами – ага послугу. Тоді обережно почав.

— Сер, я зараз на Мокрпорку, якщо що. Так що кинути все й рвонути кудись не зможу. Але якщо це в моїх силах, ви ж знаєте…

— Давай без софістики.

Захарія зробив якийсь рух поза кадром, і через секунду на термінал Монка прийшло повідомлення.

— Я тобі зараз скину шматок тактичної карти, яку наші агенти витягли в одних торговців. Щоб ти уявляв: я втратив групу, яка щипала тих торгашів. А моя найкраща агентка тепер на місяць у медкапсулі

Монк відчув, як його відчуття наближення проблем не просто завило, а пискнуло наляканою мишкою і забилося десь у кутку. Одразу подумав, а чи не Кая це? Зітхнув – вона пропала мов привид й не виходила на зв'язок, хоч й обіцяла.

Дочекався поки прийде доволі невеликий файл, відсканив антивіром, і тільки тоді закнув їх  в безпечне середовище й відкрив отримані файли. Тактична карта сектору диких земель. Кілька систем, все як любили військові. Маршрути, бази, позначки.

— І що? Ваші аналітики що про це кажуть?

— Що це черговий гоноровий пшик який зробили, щоб відволікти наших людей, — буркнув Захарія.

Монк підняв брову. Його відчуття неприємностей почало щипатись. Вилаявся про себе. Подумав, що зараз знову кудись влізе.

— А ви?

— Я думаю, що якщо мене змушують доводити очевидне, значить, у когось угорі є дуже сильне бажання, щоб я просто відвалив. Ти ж в курсі, що в нас політика недопущення ескалації? І дехто у деяких посадах відноситься до диких систем як до сміття яке нічого не зможе зробити.