Розділ 2. Знову Леблани?

Монк неуважно слухав куратора. Той говорив про предмети, про те, як важливо бути справжнім офіцером, про честь мундира і славу академії. «Боги, і як після таких викладачів люди стають такими мудаками, як ті з 7-го флоту?» — подумав він.

Дочекавшись кінця заняття, Деметріус підійшов до куратора.
— Сер, щодо мого завдання... — він додав трохи тихіше: — Хочу дещо уточнити.
— Відтермінування не буде, — сухо промовив куратор і вже збирався відійти, але Монк швидко продовжив:
— Сер, я не про це. Я про те, чи потрібно у моєму симулюванні бою враховувати рельси класу «Каратель», чи ні?
— Рельсотрони, курсанте, — автоматично поправив його куратор. Раптом він зупинився. — Стоп. А ти звідки знаєш, що вони можуть бути на кораблях? Ти в курсі, що це секретні дані, маєш документи?

— Так, сер, — посміхнувся Монк, витягнув планшет і відкрив заздалегідь підготовлений документ, який він підписував при Андрюсі на «Нові».

Він ще раз подумки подякував Скотті, який тоді зробив усе по формі. «Треба буде його провідати, як матиму час. Чув, він після того бою пішов з флоту й осів десь на орбітальній станції Корду». «Нова» після того зіткнення все ще була в ремонті — її фактично збирали заново в системі Енк, куди вирушив капітан Джонс і двадцятеро членів команди, що залишилися на флоті. Хлопець сумно посміхнувся: як би там не було, а він сумував за тими часами.

Куратор уважно прочитав документ, а тоді вже зовсім іншим поглядом подивився на Монка.
— Під капітаном Джонсом ходив... Ех, перспективний був офіцер, поки не встряв у якусь каламутну історію. І негідник Андрюс із ними... Ну, тоді не дивно, що в тебе послужний список такий — де ці двоє, там завжди якісь мутки й гра на межі фолу. Але не думай, що я змінив своє ставлення до тебе. Занадто часто я бачив, як такі офіцери, як ти, гублять усе.

Він важко зітхнув.
— Про «Карателі» мовчи. Але підготуй мені ще один таємний звіт. Не крийся ти так — раз уже проявив допитливість, то йди до кінця. Все, курсанте, вільні.

Монк, тихо проклинаючи свою цікавість, пішов шукати їдальню. Після урочистостей та лекції куратора він хотів бодай щось перекусити. З самого ранку хлопець засів за пошуки інформації про те, куди запропастилися три шалапути, з якими він ділив кубрик, і так захопився, що пропустив сніданок. Тепер його живіт грав такого марша, що Деметріус боявся, аби хтось не спитав, де тут сховали оркестр.

Монк звірився з картою і пройшов до кафетерію академії. Замовив собі пюре з кавою і став апетитно наминати, поринувши в думки. Якраз коли він відправив чергову ложку до рота, почув покахикування. Повернувшись до реальності, Монк підняв очі. Біля столика стояло троє: двоє хлопців і дівчина.

Першим заговорив високий широкоплечий юнак із коротким темним волоссям. Він виглядав як типовий аристократ із картин про стару Терру.
— Не будеш проти, якщо ми присядемо? Я — Жюльєн Лефевр, — сказав він, трохи нахиливши голову. Тоді коротко хмикнув: — Не кожен день в академії хтось може так відбитися від «Дракона».

Монк злегка підняв брови. Жюльєн нагадував йому Грімо — на вигляд веселий розбишака, але в очах блищить сталь. Деметріус перевів погляд на іншого курсанта. Поряд стояв стриманий хлопець із очима кольору міді. Він сором’язливо поглядав на Монка, але все ж зробив крок уперед.
— Я Оскар Дюваль, — сказав він із приємною усмішкою. — Як тобі в академії? Мабуть, не весело в перший же день стати місцевим «екзотом». Вибач, що ми так одразу, просто хотіли познайомитися. Нам пофіг на твій трибунал.

Дівчина, яка була з ними, здавалося, терпіти не могла церемоній. Вона стояла, вільно склавши руки на грудях, і з легким сміхом в очах мовила:
— Ну, а я — Марі Леблан. Приємно познайомитися. Її вигляд не залишав сумнівів: вона вперта і впевнена в собі. — Сподіваюся, ти не проти компанії, Монку?

Монк аж сіпнувся, почувши прізвище Леблан. Але вчасно стримався. «Тобі ж казали, що Лебланів на флоті як собак нерізаних», — подумав він. А вголос відповів із притаманною йому стриманістю:
— Вітаю, брати і сестри-курсанти. Хочете почути казочки про Фронтир? Чи, може, про те, чи не планую я стати піратом?

— Ну, — почав Жюльєн, — а ти дійсно через усе це пройшов? Бо ми сюди — прямо з військового коледжу. — Ти ж, мабуть, офіцером там був? — додав Оскар. Марі підморгнула: — Чекаємо на твої історії, Монку.

Деметріус важко зітхнув, але вирішив не втрачати нагоди завести союзників. — Та ні, — сказав він, трохи поміркувавши. — Не все так просто. Я там був техніком. А сюди мене відправили за «погану поведінку», щоб навчити дисципліні.

Трійця спочатку дивилася на нього з недовірою, але коли зрозуміли жарт — дружно засміялися і присіли за стіл.
— То як ти з техніка в офіцери вистрибнув? — запитав Жюльєн.

Монк почав розповідати полегшену версію своєї історії на «Нові». Курсанти слухали, затамувавши подих. «Ну я і казкар», — подумав Деметріус, спіймавши себе на тому, що прикрасив роботу техніка так, ніби ці троє вже готові були покинути навчання і йти порпатися в реакторах.

Раптом завібрував термінал. Прийшло повідомлення про початок лекції з «Космічної тактики та стратегії». Монк із жалем подивився на недоїдену порцію і підвівся.

Вони вийшли з кафетерію і попрямували довгим коридором, стіни якого були прикрашені плакатами з історії флоту. Світло пробивалося крізь великі вікна, що виходили на внутрішнє подвір’я. Монк відчував, як на плечі тисне тягар майбутнього заняття. Він і не думав, що після технічної академії знову опиниться за партою. «Як уміє пожартувати наді мною життя...»

— Ну що, Монку, готовий до нового предмета? — голосно спитав Жюльєн. — До речі, ти знаєш, що наш викладач — родич Марі? Теж Леблан.

Монк глянув на нього з недовірою, ніби перевіряючи, чи це не черговий жарт

— Щось забагато тут біля мене Лебланів. Таке враження, що я у них на якомусь сімейному святі.

Марі засміялася, коротко кинувши погляд на Монка: — Та ми ж велика сім’я. Але якщо це дійсно мій дядько, то на його курсах, певно, не до жартів. Космічна тактика — це бій на межі й на грані.