Розділ 1. Привіт академія

Розділ 1. Академія

Планета Морпорк. Західна академія флоту.

— Курс, вільно! — пролунав різкий владний голос.

Аудиторія завмерла. Сотня курсантів — різного віку, статури, кольору шкіри — сиділи прямо, уважно стежачи за високим підтягнутим офіцером. Його коротке сиве волосся і обличчя, висічене ніби з граніту, робили його схожим на статую, яка бачила більше, ніж будь-хто в цій кімнаті.

Він оглянув групу. Його холодний погляд ковзнув залом, затримався на кількох курсантках у передніх рядах, пройшовся по невисокому хлопцеві в кутку — і зупинився. Куратор трохи нахилив голову.

— Чухається рука, курсанте?

В залі почулися смішки. Монк підняв погляд.

— Так, сер. Лікар сказав, що це наслідок того, що медкапсула фактично виростила її заново. Вибачте, сер.

Викладач глухо хмикнув. Монк ледь помітно стиснув зуби. Подумав: «Ну от, починається, а я ж тільки-но на першому занятті. Але чого я хотів? Дивно, що шоу починається тільки зараз, а не, припустімо, на КПП академії».

Пів року реабілітації, і він навіть не помічав, як іноді потирав руку, яка майже згоріла у вибуху реактора на «Нові». Вона все ще боліла, а часом навіть ніби зрадницьки слабшала.

Куратор зробив паузу.

— Ви у нас... — він перевів погляд у планшет із особовими справами.

— Курсант Деметріус Монк, сер! — чітко відрапортував хлопець.

Офіцер гортав текст. Довго. Раптом його обличчя спалахнуло.

— Так… Монк… — він скривився, як від чогось бридкого. — Дисциплінарне стягнення. Трибунал.

В залі вибухнув шепіт.

— Кілька бійок, — офіцер глянув на нього так, ніби очікував побачити кровожерного рецидивіста. — Курсанте, це правда?

Монк тримався рівно.

— Так, сер.

Хтось у залі хихикнув. Монк коротко перевів погляд у зал, а потім швидко додав:

— Але по кожному випадку є пояснення, сер. Стягнення погашені.

Куратор закрив планшет і різко клацнув пальцями.

— Ви часом не переплутали планети? Піратські бази на Фронтирі он там, — він недбало вказав рукою вгору.

Сміх. Гучний, відкритий. Куратор глянув на аудиторію — сміх різко стих. Монк втягнув повітря і повільно видихнув. А, ну от. Все почалося.

— Так що скажете, курсанте? — викладач хижо посміхнувся. — Маєте хвилину, аби пояснити, чому ви повинні тут перебувати, інакше я вас відстороню від занять на два місяці, а далі побачимо.

Монк мало не вибухнув. Що цей старий мудель собі дозволяє? Він уже збирався сказати щось різке, але, глянувши на викладача, помітив хитрий вираз його очей. «Ну-ну, вам до П’єра Леблана рости й рости, хоч ви й сиві. Але, бляха, а він крутий. Одразу визначив, що від мене можуть бути проблеми, і хоче позбавити флот їх. Добре».

Хлопець повільно піднявся, спокійно оглянув аудиторію, яка вже поставила хрест на одногрупнику й чекала на продовження шоу. Швидко вдихнув-видихнув і спокійно промовив:

— Сер, по дорозі в аудиторію я бачив статую адмірала Бруно Шульца. Наскільки я знаю, він також починав свою службу з того, що трибунал засудив його до страти, але згодом він став одним із найбільших героїв Республіки. Так, мій послужний список повний усякого — і доброго, і ні, — але я служу Республіці віддано.

Він спробував підняти праву руку, яка в моменти сильного хвилювання поводилася так, наче була бутафорською.

— Я не шкодую себе, і це тому доказ. Бійки, сер? А ви у моєму віці завжди готові були терпіти, коли ваш рідний флот принижують? Трибунал? Ми билися проти кіборгів. Я прийняв командування, коли мій сержант був поранений. Діяв по обстановці. Мене виправдали, але моїх друзів, які там загинули, це не поверне.

Він повільно повернувся до аудиторії, єхидно посміхнувся і продовжив:

— Сер, я давно переконався, що реальне життя — це та річ, де інколи потрібен інструмент для брудних справ. Не вийде піти незаляпаним. То чи не краще, замість того аби його викидати, відточити цей інструмент і використати за призначенням?

Монк закінчив, перевів подих і став вичікувально дивитися на куратора. В аудиторії запала мертва тиша. Було чути, як десь вдалині пролітають кари, лунає команда почати фізичні вправи та як хтось процокав на підборах за дверима. Куратор було смикнувся, щоб сказати щось неприємне, але натомість коротко спитав:

— Вважаєте себе героєм?

— Ні, сер, — Монк на автоматі потер руку. — Героїв медкапсули не збирають заново.

Куратор подивився на нього довгим важким поглядом, а тоді спокійно промовив:
 

— Добре, наразі ви допускаєтесь до занять. Але запам’ятайте, — він тицьнув у Монка пальцем, — хоч одна скарга на вашу поведінку, хоч один поголос, що вас помітили у якихось бійках чи протиправних акціях, і я виконаю свою погрозу.

Куратор уже було відвернувся, хотів почати щось казати залі, але раптом знову розвернувся до Монка і, єхидно посміхаючись, додав:

— І раз ви вже згадали про адмірала Шульца, то я очікую від вас до кінця тижня доповідь про його тактику бою у битві при системі Лі. З розбором помилок, які, на вашу думку, можна було виправити, ну і як би ви провели той бій зараз, використовуючи сучасну зброю.

Монк тільки кивнув. Подумав: «Ну що ж, вітаємо на флоті в ролі курсанта. "Любов" оточуючих ти вже точно отримав. Куратор теж уже звернув увагу». Як там казав Віктор? «Академія, не привертатимеш уваги. Відпочинеш від боїв, наберешся досвіду». Може, дарма він тоді прийняв його пропозицію?

Пам'ять повернула його в той день, пів року тому, коли він вчергове погодився взяти участь у великій грі.

— То як на рахунок того, щоб стати офіцером? — спокійно запитав Віктор.

Монк подивився на нього довгим втомленим поглядом, а тоді спробував іронічно відповісти:

— Сер, я й так душу продав СБ, мені вже немає чим розплачуватися.

Віктор коротко засміявся:

— Хлопче, дивись. Я тобі минулого разу говорив про послугу, так? Ми свого слова дотримали. Ти також працював на славу. Оті твої невеликі звіти стали ще одним аргументом, через який зараз командувач 7-го флоту дає нам свідчення. Один адмірал застрелився... ми нарешті перемо брудну білизну флоту. І ти хочеш сказати, що стало гірше? Ні. Ми вичистимо кілька корупціонерів, самодурів та ідіотів — усім стане краще. Думаєш, це мало? Там тобі на рахунок капнула премія у сто тисяч.