Розділ 3. Нові знайомства

- Пані Міла. Ви дуже погано виглядаєте.

Я вже прийшла в себе на лавці, а мені у ніс сунули якусь смердючу склянку.

- Я дуже давно не спала. Як втекла з дому так і… - моя голова знов почала хилитися на груди. - І не їла.

- Я б хотів почути вашу історію, але бачу, що ви зараз не у тому стані, щоб щось розповідати. Поселити я вас у гуртожитки не можу, бо ви ще не визначилися з факультетом. Тому зараз знайдемо де ви зможете відпочіти, та пошлемо когось за їжею.

- Я що не можу сама вибрати факультет? - це засмучувало.

- Можете. Але такі правила. Ми повинні вас випробувати, як фізично так і магічно. Щоб не прогавити химородницю.

- Я не з Роксану. Тому я точно не химородниця. - і це також засмучувало.

- Після війни люди створили стільки союзів, що вже не відомо у кому тепер чия кров. Тому краще перевірити. Якщо ви вирішите залишитися, наші вчителі складуть вам окремий план занять. Будьте впевнені, якщо вони побачать у вас потенціал воїна вам доведеться приходити на уроки по самозахисту та боротьбі.

- Вражає. А якщо у мене не має потенціалу, я можу займатися самозахистом?

- Авжеж.

Особисто мене це радувало. 

* * *

- Ось, пані Анно. Приймайте новеньку. - весело сказав директор до високої жінки, що стояла склавши руки на грудях.

Вона була на півголови вищою за директора. Жінка просканувала мене поглядом та незрозуміло чого зітхнула. 

- І що мені з нею робити? Я вчителька у травниць, а не завідувачка факультетом. 

- Її поки не зарахували на факультет. Допоможіть їй. Бо вона від втоми постійно втрачає свідомість. 

- Тобто додому я сьогодні не полечу? - гнівно стрельнула очима у нього пані Анна. 

- Я не можу про це попросити Віктора. - зітхнув директор.

- Чого? - жінка вже готова була зробити у ньому другу дірку, аж раптом на її обличчі з'явилося розуміння. - А-а. Я зовсім про це забула. Так Віктору її доручити не можна.

Я стояла переводячи погляд від дивної жінки до не менш дивного чоловіка.

Підтверджуючи слова директора я позіхнула.

“Що за Віктор?” - забувши що директор міг читати думки, подумала я. 

- Завтра приведи її у мій кабінет. - сказав директор.

- Я можу сама прийти. Дорогу я запам'ятала. - заїкнулася я.

- Приведи її у кабінет. - повторив чоловік, показуючи цим, що не приймає заперечень. - Та не розмовляй ні з ким. - це вже було адресовано мені. - Особливо з хлопцями.

- У вас тут заборонено спілкувалися з хлопцями? - округлила очі я. Хоча це була звичайна практика, але я ж бачила коли йшла багато дівчат разом з хлопцями.

- Це лиш порада. Бо є у нас тут один з гарячою головою.

- Ну яка мати такий син. - цокнула язиком Анна. - Добре. Приведу її потім.

Коли директор пішов мені захотілося провалитися кр

ізь землю. Від жінки віяло неприхованою антипатією.