Розділ 22

Бляклі промені місячного світла і нічний спокій обступали нас тим більше, чим далі ми відходили від галявини із спільними веселощами.

 – Може, ти мене хоч трохи просвітиш, що це означає? – запитала я, трохи притримавши лиса і кивнула на мою спідницю. – Якось у такому вигляді стрибати по кущах за перевертнями – не найкраща витівка.

Лис зміряв мене оцінюючим поглядом і задоволено посміхнувся.

– У такому вигляді – тобі можна все, крихітко! Я вже твій! Тим більше що перевертнів крім мене тут не спостерігається... поки що. Так що… починай стрибати!

– Та зараз… Може, мені якісь інші до душі. Вовки, наприклад, – на що лис насмішкувато пирхнув, але я тут же продовжила: – Шкода тільки, що цього року перевертнів у Едрегорі зовсім небагато. Кажуть, що в кланах якесь лихо...

 – Нічого особливого! – відмахнувся лис, але на його обличчя набігла тінь. Це «нічого» дуже відчутно зачепило перевертнів. – Подейкують, що наші в Едрегорі підхопили якусь нову заразу. Болячка. Але заразилися одиниці, і в самих кланах ніхто не захворів після їхнього приїзду. Так що… нісенітниця. Проте багато сімей остерегтись відправляти своїх дітей до академії. Рік пересидять і вдома.

Ось як вони називають вплив темної магії – просто болячкою. Ще б. Якщо вони не бачать темні печатки, а перевертні точно не бачать цього, маги можуть і замовчувати, щоб не псувати стосунків. І в результаті молоді перевертні гинуть без допомоги.

Від закономірних висновків спиною мороз пішов. Як так можна? Навіщо ризикувати чужим життям заради своєї репутації? Мені цього не збагнути. Терміново треба миритися з котом та з'ясовувати, що можна з цим зробити.

– А ти не боїшся? Чи лисиць не бере нічого?

 – Лисиць, може, й бере, але я везучий! Ти навіть не уявляєш наскільки, – блиснувши білозубою посмішкою, просвітив мене друг.

Не знаю, наскільки він там удачливий, але ось те, що самовпевнений надміру – це є! Правда, сказати я йому про це не встигла, тому що ми звернули на вузьку стежку до саду, куди долинали звуки жвавої суперечки.

 – Ви хоч розумієте, що просите мене зробити? – почувся обурений зойк. Притому голос того, хто говорив зірвався на фальцет, і я навіть не відразу змогла збагнути – це хлопець чи дівчина.

 – Дір, тобі це нічого не варте. Усі шишки на нас полетять! Від тебе ж зовсім небагато потрібно. І взагалі… ти програв в карти, і тепер треба сплатити борг… – нагадав йому приємний баритон, намагаючись чи то повчати, чи то заспокоїти.

 – Схоже, цей борг мені буде коштувати місця в академії, – впалим голосом поскаржився перший, і тепер я вже точно зрозуміла – хлопець. – Давай якесь інше бажання, а! – благав він.

Рівно за мить до того, як ми пройшли вузькою стежкою і опинилися під розлогим дубом. Тінь від гілок повністю приховувала від сторонніх поглядів трьох хлопців – одного маленького та щуплого та двох величезних та широкоплечих. Очевидно, двоє величезних – перевертні. А третій… будь-ким міг бути.

 – Та вгамуйся ти, – наблизившись до тріо, встряв у розмову Алан, трохи пританцьовуючи від нетерпіння і передчуття. – Я ж тобі сказав, з деканом я всі справи залагоджу. А ти знову починаєш. Ну, всі готові?

 – Та давно вже, – відмахнувся один з перевертнів, що височіли над хлопцем. – Тільки наше світило поки що голосить, як бабця над курячим яйцем.

– Я не голошу. Просто… – здійнявся хлопець. – Давайте зробимо все, і я піду додому. Ви мені вже набридли.

 – Так то краще! – розплився в задоволеній усмішці Ал, підморгнув мені і, пригнувшись до мого вуха, тихенько додав: – Забереш мої речі в тих кущах і занесеш до гуртожитку. Я потім їх у тебе заберу. І нічого не лякайся, домовились?

Не знаю, як і кому, але коли мені пропонують нічого не боятися, я починаю розуміти, що боятися треба. Ось зараз треба боятися, а ще краще – робити ноги. Але проклята цікавість не дозволила зробити й кроку.

Я мовчки кивнула, і лис з одним з перевертнів миттю зникли в кущах.

Почулися шелестіння, метушня, якісь пофиркування. І ось до нас уже повертаються досить великий рудий лис і сірий величезний вовк.

Ніколи не бачила перевертнів у обороті. У нашому містечку заборонялося обертатися і бігати вуличками. І штраф за порушення цих законів був величезний. І навіть у бійках у таверні, де мені доводилося працювати, перевертні ледве дозволяли собі трохи обрости шерстю або, втративши контроль над собою, максимум випустити пазурі. І зараз дивилася я на них роззявивши рота, не моргала і, здається, ледве дихала.

Лис ткнувся мокрим носом мені в коліно, і я чомусь почувала себе страшенно ніяково.

– Забуті боги, останній раз я з вами «шуру» писав, — промимрив голосом нещасного страждальця хлопчина, але все ж таки присів навпочіпки і витяг з кишені два непоказні кулони на тонких ланцюжках. – Взагалі більше жодних азартних ігор. Зовсім.

Проте кулони на шиї хижакам, що з'явилися, надів і застібки заклацнув. І тут же під ніс промимрив закляття. Будь-який хоч чомусь навчений маг упізнав би у ньому активатор. Але зізнатися, закляття відрізнялося від більшості звичних мені.

 – Це мої домашні вироби, – незрозуміло як і помітивши моє замішання, пояснив хлопець. – Щоб закляттям стандартним, випадково не активували на парі, якщо забуду викласти вдома.