Розділ 19

Сонце нещадно палило в голову. І вже за півгодини пари на відкритому плацу я всерйоз почала побоюватися, що впаду під ноги своєму напарнику. Виглядало б це ганебно, зважаючи на те, що й сама пара пройшла так собі.

Практично порожній резерв і нічні заняття з котом зіграли зі мною злий жарт. Я не могла зосередитися, енергії катастрофічно не вистачало навіть на найпростіший хиленький щит. А мої потуги зробити хоч щось розсипалися снопом блакитних іскор.

Ноллан не намагався мене звинуватити в чомусь, не зривався, навіть не нагороджував мене зневажливими поглядами, як Тоні Хопер Грегорі Ола, якому повний купол вдався лише з другого разу, але я все одно нервувала, злилася і дратувалась, розуміючи, що так підводжу не лише себе, а й свого партнера. Однак і вдіяти нічого не могла. Особливо мене виводив із себе повний переваги погляд Маріленни, яка із завданням впоралася легко і з першого разу. І зараз вона поглядала на Брайана, немов вигукуючи: «Бачиш! Я краще за неї!»

У результаті до кінця заняття я була вичавлена ​​не тільки енергетично, а й морально. Темна сила щипала кінчики пальців, несильно, але відчутно, щоб мене щоразу пробивало нервове тремтіння. Тому дозвіл перевести подих я сприйняла з радістю і почала виконувати з особливим ентузіазмом. Якщо так піде далі – я обов'язково влипну. Тому треба якось збалансувати наші з лордом Деміаном заняття. Щоб зрештою не виявилося, що все було дарма.

Я швидко шмигнула в тінь найближчого дерева, сховавшись від променів, що жалили, і тільки тепер перевела подих і навіть заплющила на хвилинку очі, намагаючись не морщитись від проклятого печіння в грудях. І розглядаючи потім гороподібного викладача, мріяла лише про душ та ліжко. Одне тішило – сьогодні все ж таки більше уваги було приділено Мечам та їхньому потенціалу. А ми так – потоптатись, послухатись, зробити свої висновки.

Сам магістр Тойр виглядав як зразок ідеального Меча – високий, широкий у плечах, але водночас гнучкий, швидкий, сильний. На перший погляд він здався мені неповоротким, галасливим, але коли дійшло до демонстрації здібностей, все виявилося з точністю до навпаки. Мабуть, мені потрібно ще навчитися правильно оцінювати людей.

Його Щитом виявилася мініатюрна, настільки тиха жінка, яка скромно сиділа на одній із лавок і в викладання не втручалася зовсім, що збоку могло здатися, ніби все, що відбувається, її не стосується. І на мить я навіть спохмурніла, бо геть-чисто забула її ім'я. Та й тепер не була певна, чи називав його магістр Тойр взагалі. І, мабуть, подібним питанням задалася не лише я.

– Найважливіше у вашій роботі зараз – знайти точки дотику один з одним, – розносився над галявиною сильний голос магістра Семюеля Тойра. – Ваш Щит повинен реагувати на вас як на продовження себе. І у разі небезпеки чисто інтуїтивно закривати не лише себе, а й партнера. Тому домашнє завдання – тренуватися та ще раз тренуватися. Не ставити Щити і пуляти пульсарами – це я з вас і на парах вичавлю, – цікаво, ця обіцянка справді прозвучала як загроза, чи мені здалося? – Розмовляйте один з одним, знайомтеся, вчіться довіряти одне одному. Думаю, якийсь дитячий секрет відкрити напарнику не так страшно, як довірити своє життя, – це ще дивлячись якийсь секрет. – У цьому плані вам піде на користь сьогоднішня вечірка, проведіть її з користю.

Магістр Тойр простяг руку, і жінка, що весь час сиділа на лавочці і спостерігала за тим, що відбувається з деякою лінню, наче крім неї і магістра нікого на плацу не було, піднялася і з грацією дикої кішки наблизилася до чоловіка. Вона рухалася плавно, ніби перетікаючи з місця на місце, легкий, майже невідчутний вітерець тріпав її розпущене довге вогненно-руде волосся, час від часу закриваючи обличчя, ніби ревнував і не бажав, щоб на неї дивився перший ліпший.

Обережно, але рішуче вона вклала свою руку в долоню магістра Тойра, що здалася в сусідстві з її тендітним тонким долонями величезним лапищем. І лише потім приділила увагу нам. Хоча, мабуть, це голосно сказано. Вона ледь мазнула по нашому безладному і порядком пригорілому на сонці ряду поглядом, затримавшись тільки на Брайані Ноллані і ледь помітно йому кивнув. По точеному білому обличчі зазміїлась легка посмішка, що можливо нічого не означало, і вона знову приділила всю свою увагу своєму Мечу.

Але я все одно відчула якийсь болісний укол. Мені не подобалося, як вона посміхалася МОЄМУ Мечу. Хто вона така, взагалі… Але я тут же себе подумки зупинила. Чи не за це я зовсім недавно відчитала партнера?

Тим більше, що жінка явно втратила інтерес до Ноллана. В її очах було стільки емоцій у момент, коли вона дивилася в очі магістра Тойра: захоплення, ніжність, радість, що крижаний холод, яким вона нагородила нас лише мить тому, ніяк не в'язався з образом цієї щасливої жінки.

Змінився й сам викладач. Немов одна присутність, один дотик цієї худенької рудоволосої жінки робили його найщасливішою людиною у світі.

 – Є й ідеальні зв'язки, – промовив магістр куди м'якше. – Знайомтеся: місіс Корнелія Тойр, моя дружина, мій Щит. Мій єдиний і ідеальний Щит.

У його голосі з'явилася якась особлива щирість, ніби він освідчувався своїй дружині у коханні. Це було неймовірно красиво та хвилююче. Я впіймала себе на тому, що навіть дихати не можу в цей момент.

Магістр Семюель Тойр легко торкнувся губами її витонченої руки. І, немов це було якоюсь командою, закликом до дії, їх накрив ідеальний Щит – рівний, щільний та сліпучо – білий.

Королівська кров.