Розділ 10

 – Ніу! – жалібно муркнуло кошеня, потерлося об моє підборіддя і з небаченою спритністю пірнуло мені за комір, в одну мить опинившись десь на поясі.

 – Взагалі, я й не збиралася тебе залишати, – зітхнула я. – Ось тільки як тепер вибратися.

Можна було, звичайно, стояти і чекати, коли Хранитель звільниться, але гірше, здається, я вже не зроблю.

Тому, навмання обравши напрямок, я рушила вздовж стелажів з книгами, не особливо сподіваючись вибратися сьогодні. Як і поїсти, помитися... Хорошенький перший день в академії. Ось відчувало моє серце, що не варто навіть сюди приїжджати.

Задумавшись, я не відразу помітила, як чомусь потьмяніло світло, стало відчутно темніти. Кошеня завозилося, лоскочучи мені спину шерстю і дряпаючи гострими, як голки, кігтиками. У грудях різко стало тісно, ​​я навіть мимоволі розстебнула верхні ґудзики кітеля та сорочки. Невже знову напад? Тільки не це...

Я судорожно втягла повітря, звично стиснувши в руці подарунок батька, але несподівано поверх моїх книг ляснула ще одна, що переливалася чорними рунами. І я дихати забула, як, тому що назва була дуже промовистою – «Початкова некромантія». Цього мені тільки не вистачало. Здавалося, що академія немовби спеціально весь час намагається натякнути, що знає мій секрет. Але біль у грудях вмить відступив, і я не втрималася від глибокого вдиху.

Пробігла кінчиками пальців по обкладинці – і та відгукнулася легким поколюванням. Немов невміло лащилася.

Звісно, ​​треба було її повернути. Та хоч залишити посеред проходу і втікати, куди очі дивляться, але…

– Я одним оком, – пообіцяла я кошеняті. Навряд чи мені колись вдасться торкнутися забороненої магії. І якщо сама бібліотека вважає, що це мені потрібно, як тут відмовишся?

 – Няв, – розуміюче підтакнув кіт, завозившись у мене на попереку і переліз кудись на правий бік.

Ну от якщо навіть кіт розуміє, то навіщо собі відмовляти? На день візьму, а потім принесу і тихенько залишу.

Але й цьому моєму рішенню не судилося збутися. У кутку обкладинки чорною в'яззю виявилося ім'я Емілі Рейн.

Щойно фраза "Сама вирок підписала" набула для мене цілком матеріального вигляду. Але дороги назад немає. Як мені тепер лист викладачам показувати, якщо там некромантія буде вписана?! Ох-хох!

Я сунула книгу між "Щитами" та "Енергетичними потоками" і хотіла було рушити далі. Але десь попереду почувся рух, голоси, що наближалися. І я навіть підбадьорилися. З'явилася надія отримати за безтурботність, але не сидіти всю ніч у бібліотеці. І це не могло не тішити.

Але тільки-но я хотіла гукнути тих, хто говорив, як в одну мить мені затиснули рот і потягли в черговий прохід між стелажами.

Від розгубленості я навіть не одразу почала відбиватися. А усвідомивши, що тут зі мною можуть зробити все, що завгодно, і не факт, що мене скоро знайдуть, забилася, як викинута на берег рибина.

 – Тихіше ти, – зашипів нападник на мене, не прибираючи руки, але розгорнувши мене до себе обличчям і безпардонно притиснувши до стелажу спиною. Хоч би кота не задушив. Але тваринка завозилася, влаштовуючись зручніше, а ось мені боляче вп'ялося в спину ребро полиці. – Не чути нічого.

Я хотіла його вкусити і покликати на допомогу, але вловивши уривки розмови, і сама завмерла. Підслуховувати погано, але бути застуканою у подібній позі та обстановці з Нолланом – ще гірше. Тому довелося змиритися і підслуховувати.

– …ельфи не надіслали жодного студента на перший курс, – нарікав чоловік, володар гарного баритону. – Якщо так і далі піде, то не впевнений, що студенти старших курсів повернуться на початок навчального року. Вони посилаються на невідому хворобу. Від прямих звинувачень поки що утримуються. Але...

Це «але» так промовисто підкреслювало варіативність можливих результатів, що мені стало ніяково. Так, чудовий народ не низькорідні люои – вони могли як погодитися на навчання дитини в Едрегорі, так і повідомити, що потенційного мага будуть навчати самостійно. У чужому королівстві свої правила. Але якість освіти в королівській академії була настільки високою, що навіть ельфи надсилали своїх синів гризти граніт науки. І складно уявити, що могло статися, якщо дивні вчинили так радикально.

 – Перевертнів теж не так багато, як хотілося б, – вторив йому густий бас. – Якщо ми не вирішимо проблему, то буде ще менше. Сам розумієш, чим нам це загрожує.

У мене все всередині похололо. Не знаю, що відбувається і чим це загрожує академії, але сказано це було так, що мені справді стало ніяково.

 – Займися цим. Тільки не здіймай зайвого галасу. Якщо необхідно – одразу звертайся до мене безпосередньо.

Більше не промовивши жодного слова, вони пішли. Але Брайан почекав ще якийсь час, перш ніж таки прибрав руку від моїх губ.

 – Мені це не подобається, – сказала я впівголоса.

– Не тобі одній, – підтримав хлопець, чомусь не відсторонюючись, а просто влаштувавши руку у мене на талії. Але так само притискаючись до мене всім тілом. Як ще кота там не намацав. – А ти не хочеш розповісти, якого темного тут робила?

 – Прогулятися вирішила, – спокійно відповіла я. – А ти? Стежив за мною?

– Навіть якщо так… тобі нема чого приховувати, правда?