Розділ 8

Звіряючись із записами в тубусі і орієнтуючись на знання балакучого Алана, в жіночому крилі гуртожитку я опинилась дуже скоро.

Знак на зап'ясті спалахнув – і у відповідь моє ім'я з'явилося на одній зі схожих між собою, мов близнюки, дверей лівого крила на другому поверсі. І ось я вже стою на порозі своєї кімнати, міцно притискаючи до грудей пакунок новеньких речей, виданий нам на вході дбайливою кастелянкою. У комплект входило все – починаючи від кітеля та штанів і закінчуючи шкарпетками, рушниками, постільною білизною… Загалом усе, що могло мені знадобитися.

Схоже, зроблено це було зрівнювання становища багатеньких дивних і лордів – і простих обдарованих.

Частково я була рада цьому, тому що в нашому з батьком становищі я при всьому старанні не змогла б виглядати на тлі інших студентів гідно. Навіть у школі мені часто прилітало від однокласників за обмеженість гардеробу. Так що форма була дуже доречною.

Кімната точно була розрахована на двох мешканців – два вузькі ліжка, шафа на розділена навпіл, стіл та два стільці, дві полиці для підручників, вузькі бічні двері до вбиральні. На вікнах тремтіли від протягу фіранки, наче дівчина махала хусткою вслід люблячому коханому.

Дуже миле житло, незважаючи на виразний дух казенного дому, що витає по приміщенню. І навіть відчинене в таку спеку вікно не могло його вивітрити. Як любить каже батько: "Дім домом роблять його мешканці". Ну от і почну.

І насамперед я витягла з сумки кілька книжок та жіночі дрібниці, прилаштувавши все разом на книжкову полицю. Ось. І вже краще стало.

Продовжуючи обстеження житла, я сунулася за ті вузькі двері, дуже сподіваючись хоч трохи освіжитися.

Але була розчарована цілком і повністю.

Душ, схоже, тут був спільним. З'ясувати ще, де він знаходиться. Але лише після того, як знайду хоч якийсь буфет. Витрати магічної енергії неминуче викликали звірячий голод. А огризок від останнього яблука, прихопленого з дому, я викинула за два квартали до воріт академії. Так що голодувати мені і голодувати, якщо їдальню не знайду найближчим часом.

І я з тугою подумала про те, що нормально вимитися мені світить у кращому випадку ввечері.

Поспіхом сполоснувшись прямо в раковині умивальника, приміряла форму, яка, на щастя, сіла ідеально. Навіть підкреслила жіночі форми, не такі апетитні, як у тієї брюнетки, що висіла на Брайані, але все ж таки цілком пристойні. Волосся кольору платини довелося прибрати у високий хвіст, а для вірності ще й закрутити в тугий джгут після, щоб не заважали і щоб сховати єдине чорне пасмо, що проявилося разом із даром. Може, ніхто й не зв'яже їх з моїм нерозкритим резервом, але краще не кидатися в очі. А ось темно-синій колір форми підкреслював такий самий колір моїх очей.

І я сміливо могла дійти невтішного висновку: форма мені йшла. Навіть дуже.

"Студентам першого курсу прибути в бібліотеку для отримання підручників", – пронісся над головою голос тієї ж невидимої поки що дами, що зустрічала мене на вході.

«Краще б обідати покликали», – похмуро зітхнула я, прихопивши свою сумку, що трохи полегшала, і вискочила в коридор, вливаючись у групу студенток, що вистрибували з кімнат.

Незабаром ми безладними зграйками поспішали до величезної будівлі бібліотеки прямо через академічний парк, подолавши велику рівну площадку, по якій снували самотні старшокурсники, які вже повернулися з рідних земель, або просто залишилися на канікули в стінах академії.

Донька нашої сусідки минулого року вступила до академії законників і теж залишилася у столиці на все літо, погостювавши у батьків від сили тиждень. Вона стверджувала, що це чудова можливість заробити – з гуртожитку не виселяють, а оплачують роботу в серці королівства значно дорожче, ніж на околиці.

Навряд чи студенти Едрегору мили тарілки в тавернах за мідяки, але цілком могли влаштуватися в підручні до якогось мага за фахом. І практика, і гроші.

 – Ой, як хвилююче! – зітхнула дівчина, що прилаштувалась поруч зі мною, захоплено дивлячись на височенну будівлю академічної бібліотеки. Така пишність викликала благоговійний трепет навіть зовні. Що вже говорити про те, що нас чекало у стінах книгосховища. – Там же будуть усі студенти першого курсу. І факультет Мечів… Як я виглядаю?

Ах ось воно що?! Мені навіть стало трохи смішно. Варто одразу здогадатися, що хвилювали нас із нею зовсім різні речі. Втім, це не дивно. Академія для багатьох стала першою сполучною ланкою. Мої батьки також познайомилися в академії. У цих стінах. Але чомусь ніхто, крім декана, не зв'язав моє прізвище та прізвище першого Щита королівства. Хоча я здогадувалась про причину. Мало називатися Рейн, треба мати хоч якусь схожість. А мені дісталася зовнішність зовсім іншої людини. Людину, яку я не знаю і знати не хочу.

Дівчина проте оббігла мене, заступивши дорогу і трохи поправивши локони, що і без того ідеально лежали. Людина, здається, навіть не з вищої знаті. Миле кругленьке обличчя з правильними рисами, величезними смарагдово-зеленими очима в обрамленні пухнастих довгих вій. Світле, але не біле до платинового кольору, як у мене, волосся, завите в ідеальні тугі локони. А ось форму явно краще замінити: у стегнах вона була явно велика і не злітала тільки завдяки ременю, а в грудях ледь не тріщала. А пара розстебнутих верхніх ґудзиків майже не залишала простору для фантазії.