Розділ 6

Яскраве світло різануло по очах – і ось ми вже стоїмо біля входу до того самого приміщення. А про те, що сталося, нагадують тільки тубуси в руках.

І ще дрібне тремтіння у всьому тілі, навалилася втома і усвідомлення того, що я щойно мало не попалася. Сподіваюся, більше мене перевіряти на темний дар не будуть. Можу провалити випробування, якщо з таким ентузіазмом копатимуть.

А найнеприємніше, що я була не готова до нього. Морально не готова.

Якби не напарник, то неодмінно провалилася б. І від цього ставало особливо не по собі. Адже знала...

Я підняла обережний погляд на хлопця, але його обличчя скам'яніло і не виражало жодної емоції. Мов мить тому не нам довелося пережити весь цей жах бою. Немов ми не були в одній кімнаті з померлою людиною. Наче все, що відбувається, його не стосується. Ось це витримка. Боюся, у мене всі події на обличчі каліграфічним почерком описані.

Ельфійка привітала нас із успішним проходженням тесту та дозволила повернутися на свої місця. Ось тільки я все ще не могла змусити себе поворухнутися.

Брайан швидко, не дивлячись на мене, спустився по сходах і приєднався до невеликої групки студентів, що стояли окремо. На його руці одразу повисла фігуриста брюнетка з захопленим поглядом, чимось схожа на мою шкільну подругу. Зовні, бо щось підказувало – з характером там усе погано.

І, зізнатись, мені було неприємно дивитись, як на нього вішаються. Та ще й так. У всіх на очах, за присутності викладача.

Вони про щось швидко і емоційно заговорили, вітаючи мого партнера, ставлячи запитання щодо випробування. Брайан відповів тихо, стримано і по-воєнному коротко. Ще б. Це він на вигляд такий спокійний і впевнений у собі, я знаю, чого йому це варте.

І все одно вони косилися в мій бік чомусь.

Це страшенно нервувало. Не люблю я підвищеної уваги. А тут таке. Перший день, а я вже у центрі подій всього першого курсу. Ось тобі й лишилася непомітною. Цікаво, що те, що відбувалося в будівлі, вони теж бачили?

Мені чомусь стало страшно від цієї думки. Студенти можуть не здогадатися, а ось викладач… але глянути на магістра у мене не вистачило душевних сил.

– Нарро! Магістр Еленгель! Що ви знову творите?!

До нас поспішав високий чоловік. Ласкавий вітерець тріпав його сиве волосся, що ледве дістало до плечей, широкий балахон на ньому бовтався, як храмовий дзвін, чому можна було розгледіти його худі, немов курячі лапи, ноги, але все ж таки виглядав він страшно. Здавалося, що він ніс за плечима бурю. Хіба що блискавки не спалахували і грім не гримів. Зате все це чудово дофантазовувалось. Надто жахлива аура у чоловіка була.

 – Декан Лоусон, – відповіла ельфійка, що досі розглядає мене, як крізь збільшувальну призму. – Лише безневинний експеримент… все було під моїм повним контролем. Зате ви отримали цілком дієздатну бойову одиницю.

Дієздатну одиницю, отже. Цікаво, що було б, якби не змогла виставити щит?

Ельфійка здавалася спокійною. Мила посмішка на губах. Але... можу присягнутися, я бачила, як її очі на мить стали непроникно чорними, а в ямочці на горлі проявився дивний знак. Одна мить – і все знову стало, як і було. Ніхто не звернув уваги на милу особливість магістра. Ніхто не бачив... а значить, і я не повинна? Але тоді…

Забудь, Ем. Тобі просто здалося! Не треба привертати увагу. Але погляд все одно приваблювала ця дивна жінка. Забуті боги, ельфи що неспроможні використовувати темну магію. Просто не можливо це. А значить, мені лише потрібно відпочити і виспатися. Перенервувала!

– Невинний? – декан метнув на неї такий погляд, що в мене чомусь підкосилися ноги, і я сіла прямо на кам'яні сходи. – Прилади зашкалювали! Що ж там за випробування було таке? Боюся і подумати, у якому стані студент. Ти взагалі розумієш… Гаразд! Де цей щасливець, котрий пройшов випробування?

 – Студентів двоє, – незворушно поправила магістр Еленгель, проігнорувавши гнів начальства, через що у магістра Лоусона ледь пар з вух не пішов. – Містер Ноллан, як ви вже могли здогадатися. І темна конячка із глушини – міс Рейн…

Вона змахнула в мій бік рукою, і я постаралася видавити спокійну безневинну посмішку.

 – Правда?! – уп'явшись у мене уважним поглядом, уточнив декан. – Прекрасно. Ноллан, Рейн, за мною.

І ніхто не поцікавився, чи можу я самостійно пересуватися чи хоч на ногах стояти. Може, у мене виснаження, вигоряння, і взагалі… я лише з дороги. Ні переодягнутися, ні пообідати не встигла. Навіть склянку води ніхто не запропонував. Ось і початок навчального процесу.

Гаразд. Потім нити буду.

– Наступний? – втративши інтерес до того, що відбувається, запитала ельфійка. – Містер Кроу. Рада. Дуже рада! Цього року перевертнів зовсім мало, не набрали.

У мене перед носом з'явилася чиясь затягнута в шкіряну рукавичку рука, і я, не дивлячись за неї, вхопилася. Тільки-но випроставшись, підняла погляд і ледь не вліпила ляпаса цьому джентльмену. Мабуть, щось таке він і помітив у виразі мого обличчя.

 – Не гнівайся, – підморгнув мені рудий, який взагалі не відчував докорів сумління. – Все на краще.

Зараз би розповісти йому, що в нього буде на краще. Відірвати… вуха. Але я повільно перевела подих і, намагаючись іти рівно, рушила до темного, як гроза над морем, декана, зупинившись тільки для того, щоб підняти свою сумку. Але все ж таки не стрималася і озирнулася на того нахабного рудого.