Розділ 2

– Хто? – пролунало незрозуміло звідки. Я навіть розгубилася і не змогла відразу визначити, говорила зі мною жінка або чоловік, настільки дивним був голос.

 – Емілі Рейн... магістр, – обравши нейтральне звернення, представилася я. – За направленням з Сейманської школи магії.

– Кхек… – якось дивно крякнув голос. – Тисячу років ніхто магістром не величав. Заходь, давай. Не тупцюй на порозі. Підеш через двір до невеликої будівлі, там тебе зустрінуть.

Високі ковані ворота легко подалися під моєю рукою, тільки-но на зап'ясті спалахнув знак студентки академії Едрегор. Мила голубувата закарлючка відчайдушно свербіла, як блошині укуси, і всю ніч не давала мені спати. Тому сьогодні я була не в кращому настрої. Татуювання тихо ненавиділа, непомітно потирала об штани, але терпіла. Тепер мені з ним варто було звикнутись на наступних років навчання.

Крок на територію академії – і звуки киплячої столиці залишилися позаду. Це добре, що академія захищена від міської метушні. Якщо чесно, за півдня перебування в столиці мене добряче втомив цей хаотичний постійний рух: люди, що вічно поспішають кудись і нелюди, вигуки торговців, візників, зазивал; вуличні бійки та біганина вартових. Все це мене відверто дратувало, утримувати захоплене обличчя щасливої отримати запрошення до академії провінціалки ставало дедалі важче.

І так, мені було дуже до вподоби залишити все це там – за брамою академії.

А от по цей бік було вже якось надто тихо. Я навіть завмерла, прислухаючись і намагаючись оцінити ситуацію. Загалом, мені якось жвавіше уявлялося студентське життя. Академія виглядала, м'яко кажучи, неживою.

Ну і добре, чи мені скаржитися? І я, довірившись дивному голосу і озираючись на всі боки, побрела широкою, мощеною білими плитками доріжкою, виглядаючи того, хто мене мав зустріти.

Гаразд, ніби справді не все таке жахливо, як я думала відразу.

Напередодні, подумавши без емоцій і оперуючи аргументами, які за вечерею привів батько, я заспокоїлася, і раптом навіть подумалося, що не так вже й погано. А королівська академія – дійсно чудовий шанс влаштувати наше життя після того, як я отримаю диплом. Тим більше, що тут платили пристойну стипендію. Її має вистачити не лише на мої скромні потреби, а й щось зможу надсилати батькові. Сплатити послуги доглядальниці, знову ж таки. І це дещо примирило із ситуацією та підбадьорило.

Зрештою, якщо дуже постаратися, можна уникнути зайвої уваги. Не висовуватися, не світитися, як магічний ліхтар, не вириватись вперед, але й не відставати, взагалі поводитися так, наче я точно така, як і решта студентів, і немає в мені ні грама незаконного дару.

Та й диплом мені все ж таки не завадить – нехай не блискучий золотим значком семипроменевої корони, зате і не привертає уваги королівської почту.

І взагалі, що там тих п'ять років навчання? Кляті боги, це ж вічність!

Але знову впасти в безодню відчаю мені не дозволили. Дорогу заступила висока блондинка на таких шпильках, що я просто дивувалася, як вона на них стояла. Тонкі губи підкреслені рожевою помадою, мигдалеподібні зелені очі прикрашені довгими пухнастими віями, і вся вона була настільки точеною, що, здавалося, вирізана з дорогого білого мармуру рукою генія. Але навіть не це ввело мене в легкий шок, а гостренькі вушка, що виглядали з ідеально прямого довгого волосся. Ельфійка!

Представниця чудового народу. Боги, та вона ідеальна!

 – Емілі Рейн? – невдоволено вигнувши губи, поцікавилася вона, окидаючи мене гидливим поглядом з голови до ніг. Так, виглядаю я непрезентабельно – з дороги, втомлена і голодна, брючний костюм, вибраний для непростої подорожі в екіпажі для бідняків, безумовно в пилюці, та добавок – затягнуте в пучок світле волосся трохи вибилося і тепер стирчить у різні боки. – Людина з… – вона звірилася із записами і відверто скривилася. – Сейман. Усілякий зброд надсилають.

Що-о? У мене навіть дар мови на мить відібрався від такого “теплого” прийому.

Я ошелешено відкрила рота, щоб заперечити, але передумала. І тут же сформувала базовий щит, облаяла себе за безтурботність і за те, що не зробила цього відразу після прибуття до міста. Від ментальної атаки мене він не вбереже. Та й правилами всіх академій заборонено вплив, якщо від цього не залежить життя живої істоти. Але все ж таки прикритися не завадить. Раптом тут хтось граючи нагородить мене якимось дрібним прокляттям, якщо всі в цьому містечку такі гостинні.

– Магічно обдарована, з добрими перспективами, – зовсім спокійно поправила я, дивлячись на ельфійку, що завмерла і уважно вивчала мене прямо і без сорому. – Дар до кінця не розкритий, але потенціал досить високий, щоб здобути освіту тут.

Як поводитися з цією дамочкою, я гадки не мала, тому віддала перевагу просто нейтрально і стримано, але не принижуючи себе, провести роз'яснювальну роботу. Чи мало що в цих ельфів у голові.

У нас рідко можна було побачити представників дивовижного народу, частіше зустрічалися напівкровні велелюбних перевертнів, іноді – представники дрібних народів, що живуть недалеко в горах. – гномів, якось навіть проїздом побував чистокровний ельф. Але мені не пощастило, я його не бачила. Зате Асана, мрійливо склавши ручки, цілий тиждень описувала ельфа, з придихом і шаленим блиском в очах.

Ну так ось. Почасти я її розуміла – на вигляд вони справді майже боги. Але хара-актер…