Розділ 20

Мія не могла поворухнутися.
Постать вийшла зі срібного лісу.
Сиве волосся.
Спокійні очі.
На шиї — такий самий символ, як на медальйоні Мії.
Біла половина.
Чорна половина.
— Хто ти? — тихо запитала Мія.
Незнайомець усміхнувся.
— Мене звати Еліан.
Кайрен різко підняв голову.
— Ні...
— Ти його знаєш? — запитав Даріан.
Кайрен не відповів.
Еліан подивився на Мію.
— Я був хранителем Міжсвіття.
— І ти знаєш моїх батьків?
— Знав.
— А мене?
— Ще до твого народження.
Мія зробила крок уперед.
— Тоді скажи мені правду.
Еліан кивнув.
— Ереб не був справжнім творцем Порожнечі.
Даріан насупився.
— Ми вже це зрозуміли.
— Але ви не знаєте головного.
Еліан підняв руку.
Над його долонею з'явилася маленька срібна сфера.
У ній Мія побачила минуле.
Ереб стояв біля срібного дерева.
Поруч із ним були Азаріель і Ліліт.
Ереб був молодим.
Він говорив:
— Ангели й демони ніколи не припинять воювати.
Ліліт відповіла:
— Тоді ми повинні навчитися жити разом.
— Ви справді в це вірите?
Азаріель кивнув.
— Саме тому народиться дитина, яка покаже їм інший шлях.
Мія зрозуміла.
— Я...
— Так, — сказав Еліан. — Твоє народження мало стати початком миру.
Але потім видіння змінилося.
Ереб стояв один.
Навколо нього була темна сила.
Вона шепотіла:
«Вони ніколи не приймуть одне одного.»
Ереб повірив.
Він створив Порожнечу, сподіваючись зруйнувати старий порядок.
Але Порожнеча вийшла з-під контролю.
Вона стала окремою силою.
І почала поглинати все навколо.
Мія мовчала.
— Тоді чому Ереб досі хоче відкрити ворота? — запитала вона.
Еліан відповів:
— Бо він досі вірить, що іншого шляху немає.
Раптом навколо них погасли срібні вогники.
Темрява накрила ліс.
Ереб з'явився навпроти них.
— Досить.
Мія повернулася.
— Ереб.
— Ти вже знаєш правду.
— Не всю.
Ереб подивився на неї.
— Ти думаєш, що можеш об'єднати всі світи?
— Я не знаю.
— Тоді чому не спробуєш?
Мія подивилася на свої руки.
Біле світло.
Чорне полум'я.
Вони більше не боролися між собою.
— Бо я не хочу керувати світами.
Ереб здивувався.
— Що?
— Я хочу, щоб кожен сам вирішував, ким бути.
Даріан усміхнувся.
— Ось тепер це схоже на Мію.
Аурокс тихо заревів.
До них приєдналися Ліра й Нора, які встигли пройти крізь портал.
— Ми пропустили найцікавіше? — запитала Ліра.
— Трохи, — відповів Даріан.
Нора відкрила книгу.
На останній сторінці з'явився напис:
«Дві крові не повинні стати однією.
Вони повинні навчитися жити разом.»
Мія зрозуміла.
Їй не потрібно було обирати між ангелом і демоном.
Не потрібно було ставати лише світлом.
Або лише темрявою.
Її сила була саме в тому, що вона могла бути собою.
Мія підняла руки.
Біле світло зустрілося з чорним полум'ям.
Але цього разу не сталося вибуху.
З'явилося срібне сяйво.
Воно поширилося по всьому Міжсвіттю.
Темрява навколо Ереба почала зникати.
— Ні... — прошепотів він.
— Ереб, — сказала Мія. — Ти можеш зупинитися.
Він дивився на неї.
— Після всього, що я зробив?
— Ти сам зробив свій вибір.
Мія простягнула руку.
— Але можеш зробити інший.
Ереб довго мовчав.
Потім подивився на свою долоню.
Темрява на ній зникла.
Він опустив голову.
— Я втомився воювати.
Срібне світло остаточно поглинуло залишки Порожнечі.
Тріщини між світами почали закриватися.
Але цього разу вони не зникли назавжди.
Вони стали воротами.
Вільними.
Без контролю.
Без страху.
Через кілька місяців Академія Ноктюрн змінилася.
Ангели могли приходити до демонів.
Демони — до ангелів.
Русалки навчалися разом із відьмами.
Вершники драконів проводили спільні тренування.
Кайрен залишився в академії як наставник для молодих вершників.
Даріан більше не сперечався з ним щодня.
Ну...
Майже.
Ліра стала найкращою подругою Мії.
Нора продовжувала записувати свої видіння.
Аурокс майже постійно був поруч із Мією.
Одного вечора Мія стояла біля озера.
До неї підійшов Даріан.
— Ти знову сама?
— Просто думаю.
— Про що?
Мія усміхнулася.
— Про те, як усе змінилося.
Даріан подивився на озеро.
— Пам'ятаєш, як ми познайомилися?
— Ти сказав, що я надто нахабна.
— А ти сказала, що я нестерпний.
— Бо це була правда.
— І зараз?
Мія замислилася.
— Трохи нестерпний.
Даріан засміявся.
— А ти досі надто смілива.
— Можливо.
Аурокс підійшов до них і ліг біля берега.
Мія погладила його по голові.
— Знаєш, я думала, що колись знайду відповідь на питання, ким я повинна стати.
— І знайшла?
Мія подивилася на свої руки.
— Так.
Вона підняла голову.
— Собою.
Даріан усміхнувся.
— Гарна відповідь.
Мія подивилася на академію.
У її вікнах світилися сотні вогників.
Тепер там навчалися істоти з різних світів.
Без таємних воріт.
Без старих війн.
Без страху перед чужою кров'ю.
Мія знала, що нові проблеми обов'язково з'являться.
Світ ніколи не буває ідеальним.
Але тепер вона знала головне.
Їй не потрібно було перемагати самій.
Поруч були Ліра.
Нора.
Даріан.
Кайрен.
Аурокс.
Її батьки.
І всі ті, хто повірив у можливість іншого майбутнього.
Мія усміхнулася.
Її біле крило розгорнулося.
Потім чорне.
А між ними знову засяяло срібне світло.
Не світло ангела.
Не сила демона.
А її власна.
Мія Рейн.
Дівчина двох світів.
Та, яка не обрала одну сторону.
Вона обрала себе.
І саме тому врятувала всіх.