Розділ 16

Величезна тінь наближалася до Академії Ноктюрн.
Аурокс напружився.
Його золоті очі не відривалися від неба.
— Це точно не звичайний дракон, — тихо сказав Даріан.
— Звідки ти знаєш? — запитала Мія.
— Аурокс його впізнав.
Дракон видав низький звук.
І тоді незнайомий вершник почав знижуватися.
Його дракон був величезним — темно-синім, майже чорним, із сріблястими рогами та блакитними очима.
Він приземлився просто перед академією.
Вершник зіскочив на землю.
На ньому був довгий темний плащ, а на грудях — старий срібний знак.
Мія одразу помітила його.
Знак мав дві половини.
Білу.
І чорну.
Точно як символ на її медальйоні.
— Хто ти? — запитав Даріан, стаючи перед Мією.
Незнайомець навіть не подивився на нього.
Він дивився тільки на Мію.
— Отже... ти справді виросла.
Мія насупилася.
— Ми знайомі?
Незнайомець похитав головою.
— Ти мене не пам'ятаєш.
— Я й не могла тебе пам'ятати.
Він зняв каптур.
Перед ними стояв молодий чоловік із темним волоссям і сріблястими очима.
— Мене звати Кайрен Вейл.
Даріан різко завмер.
— Вейл?
Кайрен перевів на нього погляд.
— Так.
— Ти...
Даріан зробив крок уперед.
— Ти мій старший брат.
Мія здивовано подивилася на Даріана.
— У тебе є брат?!
— Був, — тихо відповів Даріан.
Кайрен усміхнувся без радості.
— Я не помер.
— Тоді де ти був?!
Кілька секунд брати просто дивилися один на одного.
— Далеко.
Кайрен перевів погляд на Мію.
— Я шукав відповідь.
— На що?
— На те, чому твої батьки зникли.
Мія завмерла.
— Ти знав моїх батьків?
— Знав.
— Обох?
— Азаріеля і Ліліт.
Над подвір'ям стало тихо.
Навіть Аурокс перестав рухатися.
Мія зробила крок до Кайрена.
— Розкажи мені все.
Кайрен похитав головою.
— Не тут.
— Чому?
Він подивився на стіни академії.
— Бо серед нас є той, хто працює на Безіменну Тінь.
Нора зблідла.
— Ти впевнений?
— Абсолютно.
Ліра озирнулася.
— Тобто... серед учнів?
— Можливо.
— Викладачів?
— Можливо.
Кайрен подивився на Даріана.
— Навіть серед тих, кому ти довіряєш.
Даріан стиснув кулаки.
— Ти хочеш сказати, що хтось із Ноктюрну допомагає цій силі?
— Я кажу, що Безіменна Тінь уже всередині академії.
Мія відчула холод.
— Але навіщо їй академія?
Кайрен подивився просто на неї.
— Не академія їй потрібна.
Він показав на її крила.
— Ти.
Мія мовчала.
— Після перемоги над Порожнечею твоя сила стала ще сильнішою, — продовжив Кайрен. — І тепер Безіменна Тінь може відчути тебе.
— Чого вона хоче?
— Відкрити перші ворота.
— Куди?
Кайрен відповів не одразу.
— Не в світ демонів.
— Не в світ ангелів?
— Ні.
Його срібні очі стали серйозними.
— У світ, якого більше не повинно існувати.
Раптом Аурокс заревів.
Його дракон відповів.
А потім земля під ногами здригнулася.
На стіні академії з'явився той самий символ — половина біла, половина чорна.
Мія підійшла ближче.
Символ почав світитися.
Кайрен різко сказав:
— Відійди!
Але було пізно.
Мія торкнулася знака.
Перед її очима виникла картина.
Вона побачила Азаріеля.
Ліліт.
Молодого Кайрена.
І ще одну людину.
Обличчя незнайомця було приховане тінню.
Азаріель сказав:
— Якщо Мія коли-небудь пробудить обидві сили, він повернеться.
Ліліт відповіла:
— Тоді ми повинні переконатися, що вона ніколи не дізнається його імені.
Картинка зникла.
Мія різко відсмикнула руку.
— Чому вони приховали його ім'я?
Кайрен зблід.
— Тому що...
Він подивився на неї.
— це ім'я належить тому, хто створив Порожнечу.
Мія відчула, як серце забилося швидше.
— Хто він?
Кайрен мовчав.
Потім повільно сказав:
— Його звали Ереб.
У ту ж мить усі магічні ліхтарі академії згасли.
А з найвищої вежі пролунав голос:
— Кайрен... ти не повинен був повертатися.
Кайрен підняв голову.
Його обличчя стало серйозним.
— Він уже тут.
Даріан став поруч із Мією.
Аурокс розправив крила.
І десь у темряві хтось засміявся.