Розділ 12

Ранок в Академії Ноктюрн почався незвично тихо.
Мія прокинулася ще до дзвону.
Вона визирнула у вікно.
На тренувальному майданчику вже був Аурокс.
А поруч із ним — Даріан.
— Знову тренуються без мене… — пробурмотіла Мія.
Вона швидко зібралася й побігла вниз.
Коли Мія вийшла на подвір'я, Даріан саме закінчував тренування.
— Доброго ранку, — сказала вона.
— Ти рано.
— Хотіла побачити Аурокса.
Даріан підняв брову.
— Тільки Аурокса?
Мія замовкла.
— Так.
— Звичайно.
— Не починай.
Він усміхнувся.
Аурокс підійшов до Мії й поклав голову їй на плече.
— Бачиш? Він мене любить більше.
— Зрадник, — сказав Даріан дракону.
Аурокс задоволено фиркнув.
Мія засміялася.
Сьогодні вони мали тренувати польоти.
Даріан допомагав Мії освоїтися на спині Аурокса.
— Не напружуйся.
— Я не напружена.
— Ти стискаєш його луску так, ніби він зараз тебе скине.
— Бо він величезний!
Аурокс повернув голову.
Мія подивилася йому в очі.
— Ти ж не скинеш мене?
Дракон тихо фиркнув.
— Бачиш? — сказав Даріан. — Він ображений.
— Ой, пробач.
Аурокс піднявся в повітря.
Мія спочатку злякалася, але за кілька секунд відчула, як страх відступає.
Вітер розвівав її волосся.
Внизу ставала маленькою Академія.
— Це неймовірно! — вигукнула вона.
Даріан летів поруч.
— Я ж казав.
— Ти багато чого кажеш.
— Але іноді я правий.
— Дуже рідко.
Даріан засміявся.
Вони зробили ще одне коло.
І раптом Аурокс різко нахилився.
— А-а-а!
Мія втратила рівновагу.
Даріан миттєво підлетів ближче.
— Тримайся!
Мія схопилася за його руку.
На кілька секунд вони зависли поруч.
Вона подивилася йому в очі.
Даріан — на неї.
Ніхто не сказав ані слова.
Аурокс тим часом спокійно продовжив летіти.
— Дякую, — тихо сказала Мія.
— Завжди.
Це слово прозвучало простіше, ніж мало б.
Але Мія запам'ятала його.
Після тренування вони повернулися на майданчик.
Біля Аурокса вже стояла інша вершниця — Еліан.
Вона була з команди Даріана.
— Даріане! — усміхнулася вона. — Давно не бачила тебе на тренуваннях.
— Ми тренувалися.
Еліан подивилася на Мію.
— А, ти та сама полукровка.
Мія спокійно відповіла:
— А ти та сама вершниця.
Ліра, яка щойно підійшла, ледве стримала сміх.
Еліан перевела погляд на Даріана.
— Нам треба поговорити після тренування.
— Про що?
— Про нашу команду.
Мія нічого не сказала.
Але чомусь їй стало неприємно.
Вона сама не розуміла чому.
— Я піду, — сказала Мія.
Даріан одразу повернувся.
— Куди?
— У бібліотеку.
— Я піду з тобою.
Еліан здивовано подивилася на нього.
— Ти ж хотів поговорити зі мною.
Даріан замислився.
— Поговоримо пізніше.
Мія швидко пішла вперед.
Даріан наздогнав її.
— Ти чогось образилася?
— Ні.
— Точно?
— Так.
— Тоді чому йдеш так швидко?
Мія зупинилася.
— Не знаю.
Вона замислилася.
— Мабуть, я просто…
— Просто?
— Мені не сподобалося, як вона на тебе дивилася.
Даріан кілька секунд мовчав.
Потім усміхнувся.
— Ти ревнуєш?
— Що?!
Мія почервоніла.
— Ні!
— Добре.
— І не посміхайся!
— Я не посміхаюся.
— Ти буквально посміхаєшся!
Даріан засміявся.
Мія хотіла обуритися, але сама не втрималася від усмішки.
У бібліотеці вони сіли за один стіл.
Нора підняла очі від книги.
— Ви посварилися?
— Ні, — відповіли вони одночасно.
Нора примружилася.
— Ага.
Ліра сіла поруч.
— Ви стаєте підозріло дружніми.
— Ми просто друзі, — сказала Мія.
Даріан кивнув.
— Саме так.
Але коли Мія опустила очі на книгу, Даріан непомітно подивився на неї.
І вперше подумав:
«Можливо, я вже не хочу бути для неї просто другом».
А Мія тим часом думала про те саме.
Вона ще не знала, що назвати це почуття.
Але знала одне.
Коли Даріан поруч — їй добре.
І коли він іде — вона починає чекати його повернення.
За вікном Аурокс тихо заревів.
Нора підняла голову.
— Здається, навіть дракон уже все зрозумів.
— Що саме? — запитала Мія.
Нора лише усміхнулася.
— Нічого.
Але в її книзі саме в цей момент сама собою перегорнулася сторінка.
На ній було написано:
«Іноді найсильніша магія — це почуття, яке ніхто не наважується назвати».