Розділ 5

Сирена Академії Ноктюрн не замовкала.
Темні хмари кружляли над вежами, а захисні бар’єри спалахували один за одним. Учні поспішали до укриттів, викладачі створювали магічні щити, а в небі час від часу пролітали дракони.
Мія стояла на найвищій галереї разом із Лірою, Норою, Даріаном та Ауроксом.
Вона дивилася вниз.
Там, за стінами Академії, ворушилася темрява.
— Вони прийшли через мене… — тихо сказала Мія.
— Не тільки через тебе, — заперечила Ліра. — Порожнеча давно полює на Академію.
Нора похитала головою.
— Але тепер у них є причина поспішати.
Мія повернулася до неї.
— Яка?
Відьма стиснула свою книгу.
— Ти.
На кілька секунд запала тиша.
Даріан стояв неподалік, схрестивши руки.
— Ректор не договорив, — сказав він. — І це мені не подобається.
— Мені теж, — відповіла Мія.
— Тоді чому ти досі тут?
Мія різко повернулася.
— А куди мені йти?
— Подалі від Академії.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
Аурокс тихо загарчав.
Даріан поглянув на дракона.
— Не втручайся.
Дракон повільно нахилив голову до Мії.
Його золоті очі світилися незвичайним теплом.
Мія поклала руку на його луску.
І в ту ж мить світ навколо зник.
Вона опинилася посеред величезного білого простору.
Навпроти стояв чоловік із білими крилами.
Його обличчя здавалося знайомим.
Поруч із ним була жінка в чорному вбранні. Навколо її рук танцювало темне полум’я.
Між ними стояла маленька дівчинка.
Мія.
Але це була не просто згадка.
Це було минуле.
— Вона повинна залишитися в людському світі, — сказав чоловік.
— Інакше вони її знайдуть, — відповіла жінка.
— Ангели не погодяться.
— Демони теж.
Чоловік подивився на дитину.
— Тоді ми повинні зробити те, чого не робив ніхто.
Жінка взяла маленьку Мію за руку.
— Об’єднати два світи.
Спалах.
Біле світло змішалося з чорним.
А потім пролунав голос:
«Коли дитина двох кровей прокинеться, вона зможе не лише відкрити браму між світами… а й закрити її назавжди.»
Мія різко розплющила очі.
Вона знову була в Академії.
Ліра тримала її за плечі.
— Мія! Ти мене чуєш?
— Так…
Нора дивилася на неї широко розплющеними очима.
— Що ти бачила?
Мія повільно підняла руку.
На її долоні з'явилося маленьке біло-чорне полум’я.
— Своїх батьків.
Даріан завмер.
— Ти згадала їх?
Мія кивнула.
— Трохи.
— Хто вони?
Вона подивилася на нього.
— Мій батько — Азаріель.
Нора зблідла.
— Верховний ангел…
Мія продовжила:
— А моя мати — Ліліт.
Ліра прошепотіла:
— Верховна демонеса.
Даріан нічого не сказав.
Лише подивився на Мію так, ніби вперше побачив її.
Аурокс раптом видав гучний рев.
З його пащі вирвався золотий спалах, який ударив у небо.
І тоді Мія відчула щось дивне.
Її серце забилося швидше.
Біле світло з’явилося біля одного плеча.
Чорне — біля іншого.
Вона відступила на крок.
— Що зі мною?!
За її спиною почали формуватися крила.
Одне — біле, сяюче, мов місячне світло.
Друге — чорне, з темними краями, наче воно було створене з тіні.
Усі навколо замовкли.
Навіть Даріан.
— Полукровка… — прошепотіла Нора.
Мія подивилася на свої крила.
— Я… наполовину ангел.
Вона перевела погляд на чорне крило.
— І наполовину демон.
У цей момент над Академією пролунав страшний удар.
Бар’єр здригнувся.
Ректор вибіг на галерею.
— Мія!
— Що?
— Порожнеча прорвалася всередину.
Темрява почала просочуватися крізь тріснуту магічну стіну.
Учні внизу закричали.
Даріан схопився за зброю.
Аурокс розправив крила.
Мія зробила крок уперед.
— Я не втечу.
Ректор суворо подивився на неї.
— Ти не розумієш, наскільки небезпечна твоя сила.
— Можливо.
Мія стиснула кулаки.
Біле й чорне світло спалахнули одночасно.
— Але якщо вони прийшли через мене…
Вона подивилася на темряву.
— …то я сама зупиню їх.
Даріан став поруч.
— Ти не зможеш зробити це сама.
Мія здивовано глянула на нього.
— Я думала, ти хотів, щоб я забралася звідси.
— Хотів.
Він глянув на Аурокса.
— Але тепер уже пізно.
Аурокс гаркнув.
Даріан усміхнувся.
— Схоже, мій дракон вирішив, що ти частина нашої команди.
Мія погладила Аурокса по шиї.
— Тоді нехай спробують нас зупинити.
Десь унизу пролунало гучне:
— ЗНАЙДІТЬ ДІВЧИНУ!
Мія підняла голову.
Її різнокольорові крила розгорнулися.
І вперше вона не відчула страху перед тим, ким була.
Вона була не помилкою.
Не прокляттям.
Не зброєю.
Вона була дитиною двох світів.
І, можливо, саме тому могла врятувати їх обидва.