Розділ 3

Ранок у Ноктюрні почався з дзвону.
Мія прокинулася від того, що десь у коридорі щось голосно грюкнуло.
— Підйом! — почувся крик.
Вона розплющила очі.
— Я тільки вчора приїхала...
У двері постукали.
— Міє! — це була Ліра. — Якщо не вийдеш за дві хвилини, ми запізнимося!
— Куди?
— На перший урок!
— Який?
— Магічна теорія!
Мія швидко піднялася.
— А я взагалі магію вмію?
— Скоро дізнаємося.
Аудиторія була круглою.
Посередині стояв великий кристал, підвішений у повітрі.
Учні сиділи за партами.
Вампірка біля вікна читала книгу.
Двоє перевертнів тихо сперечалися.
Кілька відьом щось записували.
А в задньому ряду сиділа команда вершників.
Даріан побачив Мію.
— О, новенька.
— Вейл, — холодно відповіла вона.
— Уже навчилася запам'ятовувати імена?
— Твоє важко забути. Ти нагадуєш про себе кожні п'ять хвилин.
Ліра прикрила рот рукою, щоб не засміятися.
Даріан примружився.
— Побачимо, як ти говоритимеш після уроку.
— З нетерпінням чекаю.
Викладач ударив долонею по столу.
— Тиша!
Усі замовкли.
— Сьогодні ми перевіримо магічний потенціал кожного учня.
Мія насторожилася.
— А якщо я людина?
Викладач усміхнувся.
— Саме це ми й перевіримо.
Учні по одному підходили до кристала.
Першою була Нора.
Вона поклала руку на поверхню.
Кристал засвітився фіолетовим.
— Магія передбачення, — оголосив викладач.
Потім підійшла Ліра.
Кристал став синім.
— Водна магія.
Кілька учнів зааплодували.
Далі настала черга Даріана.
Він поклав руку на кристал.
Кристал спалахнув золотим.
За його спиною Аурокс, який спостерігав через відкрите вікно, заревів.
— Вогняна магія, — сказав викладач. — Надзвичайно сильна.
Даріан повернувся до свого місця.
Мія тихо прошепотіла:
— Зрозуміло. Ще одна причина для гордості.
— Я почув.
— Я й хотіла.
Ліра тихо засміялася.
А тоді викладач назвав її ім'я.
— Мія Рейн.
Вона повільно піднялася.
У класі стало тихо.
Мія підійшла до кристала.
— Просто покласти руку?
— Так.
Вона торкнулася його.
Нічого.
Мія видихнула.
— Ну от. Я ж казала.
Але раптом...
Трісь.
На поверхні кристала з'явилася тонка тріщина.
— Що?..
Світло спалахнуло.
Не синє.
Не червоне.
Не золотим.
Воно було одночасно чорним і білим.
Кристал затремтів.
Усі в аудиторії відступили.
Викладач різко зблід.
— Забери руку!
Мія відсмикнула її.
Кристал одразу згас.
Тиша.
— Що це було? — запитала вона.
Ніхто не відповів.
Даріан уже стояв біля вікна.
Аурокс дивився на Мію.
Дракон повільно опустив голову.
Наче впізнав її.
— Це неможливо, — прошепотів викладач.
— Що? — запитала Мія.
Викладач подивився на неї.
— Така магія не зустрічалася в Академії понад сто років.
— І що це означає?
Він не встиг відповісти.
Двері аудиторії відчинилися.
На порозі стояла ректорка.
Її погляд був серйозним.
— Мія. Іди зі мною.
Вони йшли довгим коридором.
— Куди ми йдемо?
Ректорка мовчала.
— Я щось зробила?
— Ні.
— Тоді чому всі дивляться на мене так, ніби я щойно зруйнувала Академію?
Ректорка нарешті зупинилася.
— Бо сьогодні ти зробила дещо, чого не робила жодна людина.
— Що?
— Ти активувала древню магію.
Мія мовчала.
— Яку?
Ректорка подивилася їй просто в очі.
— Магію двох кровей.
Мія насупилася.
— Я не розумію.
— І поки що тобі краще не знати всього.
Раптом десь над Академією пролунав страшний рев.
Вікна затремтіли.
Мія підбігла до вікна.
У небі кружляв Аурокс.
Але цього разу він був неспокійним.
На горизонті виднівся темний туман.
Ректорка подивилася на нього.
— Вони знайшли нас.
— Хто?
Ректорка відповіла лише пошепки:
— Порожнеча.
А Мія навіть не підозрювала, що саме в цей момент далеко за межами Академії хтось уже знав її ім'я.
І цей хтось чекав на неї багато років.