Розділ 1

Мія завжди вважала себе звичайною.
Звичайний будинок. Звичайна школа. Звичайні уроки, контрольні та сварки через оцінки.
Тепер школа залишилася позаду.
Сьогодні вона офіційно закінчила навчання.
Мія сиділа на підвіконні своєї кімнати й дивилася у вікно. На столі лежав її атестат, а поруч — чашка давно охололого чаю.
— Нарешті все закінчилося, — тихо сказала вона.
Попереду мало бути літо.
А потім — звичайне доросле життя.
Принаймні вона так думала.
Раптом у вікно щось ударилося.
Мія здригнулася.
На підвіконні лежав чорний конверт.
Вона точно знала, що хвилину тому його там не було.
На конверті срібними літерами було написано:
«Мії Рейн. Особисто.»
— Що?..
Мія обережно взяла конверт.
Папір був холодним.
Вона відкрила його.
Всередині лежав один аркуш.
«Шановна Міє Рейн.
Повідомляємо, що ви зараховані до Академії Ноктюрн.
Початок навчання — через сім днів.
Місце прибуття: старий залізничний вокзал.
Не розповідайте про Академію людям.
Не запізнюйтеся.
І головне — не довіряйте всім, кого зустрінете.»
Мія кілька разів перечитала лист.
— Я не подавала жодної заяви...
Вона перевернула аркуш.
На звороті був намальований дивний символ: крило, переплетене з рогом.
Щойно Мія торкнулася його пальцями, символ спалахнув золотим світлом.
Вона відсмикнула руку.
— Окей...
Мія подивилася на лист.
— Це або дуже дивний жарт, або я зараз починаю хвилюватися.
Через сім днів вона стояла біля старого вокзалу.
Місце виглядало покинутим.
Розбиті лавки. Старі ліхтарі. Колії, якими, здавалося, не користувалися десятиліттями.
— Академія Ноктюрн... — прошепотіла Мія.
Нічого не відбувалося.
Вона вже почала думати, що це справді чийсь дурний жарт.
Та раптом годинник на вокзалі показав рівно опівночі.
Дзвони.
Один.
Другий.
Третій.
На дванадцятому ударі повітря перед Мією здригнулося.
Між двома старими ліхтарями з'явилися величезні чорні ворота.
За ними виднівся зовсім інший світ.
Високі вежі.
Світло сотень вікон.
Летючі істоти в небі.
І десь далеко пролунав гучний рев.
Мія завмерла.
— Це... дракон?
— Саме так.
Мія різко обернулася.
Перед нею стояла дівчина приблизно її віку з довгим блакитним волоссям.
На її шиї блищала дивна перлина.
— Я Ліра, — усміхнулася вона. — Русалка.
— Русалка?..
— Не лякайся. Я не кусаюся.
— А тут усі такі?
Ліра задумалася.
— Ні. Вампіри кусаються.
Мія зблідла.
Ліра засміялася.
— Жартую.
— Дуже смішно...
— Ти Мія, правда?
— Так.
— Тоді ходімо. Якщо запізнимося, ворота закриються.
Мія ще раз подивилася на незнайомий світ.
А потім зробила крок уперед.
Щойно вона перетнула ворота, вони зникли.
Перед нею постала Академія Ноктюрн.
І Мія ще не знала, що цього дня її звичайне життя закінчилося назавжди.
У внутрішньому дворі було людно.
Хтось мав вовчі вуха.
Хтось — крила.
Дехто світився від магії.
А над високою вежею пролетів величезний чорний дракон.
Мія мимоволі зупинилася.
Дракон зробив коло над Академією...
а потім раптом повернув голову.
Його золоті очі зустрілися з очима Мії.
Він завмер у повітрі.
— Ліра...
— Що?
— Він дивиться на мене.
Ліра теж подивилася вгору.
— Дивно.
Дракон повільно опустився на кам'яний майданчик.
Студенти розступилися.
На його спині сидів хлопець у темній формі.
Він зіскочив на землю.
Темне волосся, холодний погляд і срібний знак вершника на формі.
Він подивився на Мію.
Потім на дракона.
— Ауроксе, відійди.
Дракон не послухався.
Навпаки — зробив крок до Мії.
Хлопець насупився.
— Я сказав відійди.
Дракон тихо загарчав.
Мія нервово усміхнулася.
— Він завжди такий?
— Тільки коли бачить щось підозріле, — холодно відповів хлопець.
— Дуже приємно.
— Я не намагався бути приємним.
Ліра тихо прошепотіла:
— Це Даріан Вейл.
Мія глянула на нього.
— І що?
— Його вважають найкращим вершником Академії.
Даріан почув.
— Не «вважають». Я ним є.
Мія закотила очі.
— О, чудово. Самозакоханий.
На обличчі Даріана з'явилася ледь помітна усмішка.
— А ти нахабна.
— А ти нестерпний.
Аурокс раптом тихо фиркнув.
Наче... засміявся.
Даріан подивився на свого дракона.
— Навіть не думай.
Мія вперше за весь день усміхнулася.
Вона ще не знала, що саме цей дракон стане одним із найдорожчих для неї створінь.
І що його вершник одного дня перестане бути її ворогом.
А поки що вони обоє терпіти одне одного не могли.
І це був лише перший день.