Епілог

— Та я тобі кажу, з тим, який там захист, ви з Шарлін і справді могли розпочати війну, — хмикнув голос із дзеркала.

—  Дуже смішно, — буркнула герцогиня, міряючи кроками кабінет і зупиняючись біля вікна, за яким лило як із відра. Осінь вже панувала на цьому материку.

— Взагалі-то смішно, — ображено пробурмотіла Аїда. — Якщо ми так просто змогли потрапити тоді до королівського замку…

— Давай припинимо це обговорювати, — запропонувала Аліна. — Я не збираюся втягувати Орієнт у ще одну війну. Та й навіщо? Щоб що? Щоб загинули люди, двоєдушники, маги?

Справжня Адель хмикнула:

— Ну і добре. Але, якщо що, я допоможу з цього боку.

— Допоможи краще зберегти мир, — попросила герцогиня. — Ти тепер запрошена до королівського замку. А Орієнту вигідно торгувати з Дейвією.

— Гаразд, — пролунало із дзеркала. — Зрозуміла. Тему більше не підніматиму.

— Дякую, — леді Етьєн сіпнулася від стуку у двері. — Адель, мені вже час.

Сміх їй був відповіддю, а потім:

— Адель тепер ти, дорогенька. Запам’ятай вже це.

Зв'язок обірвався. Молодша із Флемур залишила за собою останнє слово. А герцогиня тільки похитала головою і гукнула:

— Заходьте… Роналд!

У дверях стояв її чоловік. І посміхався.

— Знову я пропускаю все найцікавіше, так? — хмикнув герцог, упіймавши дружину в обійми. — Що ви там з королевою у Дейвії встигли накоїти?

— Розкажу тобі все ввечері, — пообіцяла герцогиня, відповідаючи на поцілунок. — Ти вже бачив Ніколаса? Він дуже сумував.

— Ходімо разом, — запропонував Роналд Етьєн, не поспішаючи випускати свою дружину з обіймів.

А тим часом за морем Ксанта зустрілася з тими, з ким боялася більше не побачитись.

— Ох, Деріку! — Фокусник обіймав дівчину, яка не просто змогла запобігти війні, а й врятувала їх із королівської в'язниці.

Втечу, яку він встиг спланувати, так і не довелося втілити в життя. І добре. Адже хтозна, чим могла закінчитися ця авантюра.

— Рада, що ти жива, дівчинко, — посміхнулася Ельва, опиняючись в обіймах двоєдушниці.

— За це тобі варто дякувати, — прошепотіла та, намагаючись зморгнути сльози, що навернулися на очі. — Якби ти не відправила мене до Аїди…

— Знаю-знаю, — посміхнулася жінка, відступаючи на крок. — Ти ж пам'ятаєш, що я бачу майбутнє?

— Звичайно, — Ксанта променисто посміхнулася і, нарешті, повернулася до тих, з ким вона прийшла туди, де домовилася про зустріч із «Бродягами».

Циркачів випустили з в'язниці ще десять днів тому. Але зустрілися вони лише зараз. Після того, як Дерік отримав записку від дівчини.

У ній вона вибачалася і говорила, що, якщо він не захоче з нею побачитися після того, що сталося, вона зрозуміє і не зберігатиме в серці образу. Але він прийшов. Та ще й не один. Усі «Бродяги» були у зборі.

— Я хочу вас познайомити з Вортом, — Ксанта вказала на свого друга дитинства. — Він також двоєдушник. Як і Штефан.

За спиною Ксанти стояли двоє чоловіків, які були важливими елементами у її плані. І погодились на усе, що було запропоновано. Щодо Штефана Ксанта досі сумнівалася. Незважаючи на те, що без нього цей план мав провалитися. Незважаючи на те, що йому це потрібніше, ніж їй. Тому що сьогодні вони збиралися звільнити його брата. Повернути його до нормального життя.

Король не міг допомогти у цьому. Двоєдушники досі не підкорялися його наказам. А отже, розібратися із пробламеми закритих поселень двоєдушників їм доведеться самотужки.

Одне з трьох закритих поселень уже виднілося на горизонті.

— Дякую, що ви погодилися допомогти, — голос Ксанти здригнувся, коли вона повернулася до «Бродяг».

— Ти пам'ятаєш, яку клятву ми дали, правда? — хмикнув Ітар, скинувши брову, а Гловар кивнув. — Ми захищаємо двоєдушників. Тож можеш розраховувати на нас. Ми проведемо вас у поселення.

— Дякую, — знову повторила вона і обернулася до стін, що захищали селище. — Вбрання Приборкувачки у мене з собою. Влаштує їм виступ.

Малівика засміялася, а Татія тільки зиркнула на Ніль, яка здула з обличчя довгий чубчик і поправила лук за спиною. «Бродяги» були готові дати найяскравіший виступ у своєму житті. З найяскравішим фіналом.

Ельва, яка стала поряд із Ксантою. Торкнулася пальців двоєдушниці своїми і здригнулася від несподіваного видіння. Таких вона не отримувала вже давно. З тих самих пір, як сама була в такому віці, як двоєдушниця.

Ельва побачила велике золоте місто. Величезне дерево, що упирається кроною в блакитне небо та розганяє хмари. І Ксанту, що стоїть на пагорбі, дивиться та посміхається. Праворуч від неї Фокусник. А ліворуч другий двоєдушник — Ворт.

— Священний град, — вимовляє Ксанта і посміхається так, ніби в її голові щойно дозрів геніальний план.