Розділ 38

— Та щоб тебе! — видихнула леді Етьєн, за мить, після того, як двоєдушниця зникла з королівського кабінету. А портал за нею зачинився.

— Що тільки-но сталося? — король Дейвії, здавалося, був спантеличений. Він з подивом дивився на те місце, де мить тому сяяла арка. А зараз зникла, і нічого про неї не нагадувало.

— Ну що я можу тобі сказати, дорогенька, — прошипіла справжня Адель Флемур, — здається, нас щойно обдурило це дівчисько.

— Відкрий ще один портал, а не вередуй, — так саме тихо відповіла герцогиня, відчуваючи, що втрачає контроль над ситуацією.

Для того, щоб порушити плани Священного граду, Дейвія має отримати відомості від головного місцевого зрадника. Від лорда Деврахе. Але Ксанті на це начхати. Вона весь цей час хотіла помститися. І зараз знала, до кого з усіх винних може дістатись. Якщо лорд Деврахе помре, все ускладниться.

— Поки що не виходить, — пробурмотіла Аїда, шепочучи щось під ніс. — Ця твоя двоєдушниця щось порушила. Навіть магія слова спрацьовує не так, як завжди.

"Орек, — подумала герцогиня, — це він її навчив".

***

— І це все, на що ви здатні? — кривить губи лорд Деврахе, окидаючи зневажливим поглядом пару з двох дівчат, яким не більше дванадцяти зим. — І як ви збираєтеся допомогти нам у війні, що насувається? Ви ж нічому так і не навчилися!

Одна з двоєдушниць закушує губу, в її очах починають блищати сльози. Її сестра робить крок уперед, ловить долоню близнючки у свою і міцно стискає.

— Ви надто суворі, лорде Деврахе, — голос теж належить двоєдушнику. Але старшого віку.

Високий хлопець спирається спиною на невисоку яблуню. Його руки складені на грудях, губи кривляться в неприємній гримасі, а частина каштанового волосся блищить сивиною в променях ще теплого осіннього сонця.

Ренрік прибув у вежу, спізнившись. Він написав лорду Деврахе, просячи про зустріч. Той не відмовив двоєдушнику, йому справді було що з ним обговорити. Як мінімум те, що Ксанту досі не спіймали. Але пізніше, після того як закінчиться перевірка Штефана та його учнів.

— Помиляєшься, я недостатньо суворий, — озивається огрядний чоловік, намагаючись знищити поглядом хлопця. — Якби до вас усіх тут були суворими, ви не допускали б помилок.

Новий злий погляд дістається Штефану Торвалю, який знаходиться з іншого боку двору. Але той не реагує на це. Він тримається з останніх сил. Він би все віддав за те, щоб від дітей відчипилися. Не лише зараз, а взагалі.

Він уже давно виношує думку про те, що одне життя або навіть два не такі важливі, як п'ятдесят інших. А можливо, і сотні, якщо говорити про війну.

Штефан Торваль майже наважується на самогубство для себе і брата, який так само в полоні корони, коли посеред двору щось спалахує. Так яскраво і несподівано, що молодші двоєдушники кидаються врозтіч з писком. Лорд Деврахе здригається і відступає на крок. А Ренрік, навпаки, відштовхується від яблуні, готовий зіткнутися віч-на-віч з небезпекою.

Але небезпекою виявляється… Ксанта.

Дівчина, одягнена в щільні чорні штани та довгий плащ, виринає з нізвідки та озирається.

Штефан ловить на собі її чіпкий погляд. А себе ловить на тому, що радий її бачити. Цілою. Неушкодженою. І... цілісною.

Востаннє, коли він бачив цю двоєдушницю, вона була розбита, розчавлена. З закривавленим серцем та сльозами в очах. Зараз він бачить перед собою рішучу і зухвалу двоєдушницю, яка незрозуміло яким чином опинилася за захисними стінами.

“Що це за сяяння таке?” — тільки й встигає подумати двоєдушник, який досяг віку створіння. А світіння вже зникає.

Ксанта завмирає у центрі двору, почергово дивлячись то Ренріка, то лорда Деврахе. Штефан більше не цікавить її. Він не є небезпекою. Такою як ці двоє.

— Ти лорд Деврах? — її голос звучить рівно.

А чоловік продовжує задкувати.

Ренрік встає перед своїм господарем, піднімаючи руки:

— Ось ти й попалася.

— Гадаєшь? — вона скидає темну брову, а поруч з нею з'являється високий чорний кінь.

Штефан тихо зітхає. Він бачив її другу душу лише мигцем. Проте зараз може спостерігати так чітко і так близько.

"Смерть сестри зробила її тільки сильнішою, — думає викладач, — і її саму, і її другу душу".

Ренрік хмикає, а поруч із ним виростає високий білий вовк.

— Не одна ти тепер так умієш, — усміхається він, дивлячись на двоєдушницю.

Ксанта стискає зуби. Вона не розуміє, чому Ренрік не заснув. А потім помічає сиве пасмо в його волоссі. Пазл складається.

— Лей, — шепоче вона, хитаючи головою. — Він загинув.

— Твої циркачі постаралися, — відповідає той, кого, здається, зовсім не поранить смерть брата. — Але вони ще пошкодують.

Ксанта здригається від спогаду про «Бродяг». Вони в біді, якщо Ренрік так озивається. Їх треба буде знайти. Але після того, як вона розбереться з тим, хто винний у смерті Тесси.

— Відійди, — шипить вона, розводячи руки в сторони, блискавки обплітають жіночі пальці. — Зараз моя черга мститися за смерть сестри.