Розділ 34

Двоєдушниця розплющила очі і сіла, намагаючись усвідомити, де знаходиться. За вікнами було світло, приміщення в першу мить здалося Ксанті незнайомим. Але пам'ять повернулася швидше, ніж напала паніка.

Вона у безпеці.

Вона дісталася туди, куди відправила її відьма Аїда.

І нехай Ксанта була не згодна з цим рішенням, вона послухалася.

Повільно спустивши ноги з ліжка, дівчина кинула ще один погляд у бік вікна. Судячи з розташування сонця, поспала вона мало. Так мало, що ніхто б не встиг виспатися за такий час. Але двоєдушниця, хоч ще й відчувала втому, спати більше не хотіла.

Вставши, вона потяглася за простою коричневою сукнею, яку дала їй Лана. Одягнулася і зробила крок до незачинених дверей.

За кілька хвилин Ксанта вже йшла коридорами замку, з подивом оглядаючись. Колись у неї перехоплювало дух від таких гігантських споруд, з великими вікнами, високими стелями. Вони здавались їй витворами велетнів із дитячих казок. А потім вона опинилася в у клятій вежі за високими кам'яними стінами.

Двоєдушниця здригнулася від страху і огиди, а потім зробила крок до вікна і застигла від захоплення.

На горизонті височіли величезні сині скелі, впиваючись шпилями в хмари. Вони здалися двоєдушниці такими величними, такими гордими й чарівними. Вони відволікли її від поганих думок і страху перед велетенськими спорудами.

Ксанта сама не знала, скільки милувалася цією картиною. А потім насилу відірвала погляд і опустила його — туди, де розрісся величезний зелений парк. Туди вона й вирішила вибратися. Набратися магічних сил. Адже хто знає, що чекає на неї попереду. Їй може знадобитися магія. Багато магії.

Вихід із замку двоєдушниця знайшла не одразу. Вона могла б звернутися по допомогу до людей, які раз у раз траплялися їй по дорозі. Але, по-перше, вони зовсім не звертали на незнайомку уваги, а по-друге, ті її не зрозуміли б. Ніхто тут не знав мови, якою говорила Ксанта. І це її непокоїло. Як її зрозуміє герцогиня? Як вона зможе розповісти їй хоч щось?

Але це було питання другорядним. Це була ідея Аїди, а не двоєдушниці. Тому насамперед Ксанта вирішила насититися магією. Крокнула в парк і, обравши стежку, пішла нею, віддаляючись від замку і намагаючись знайти затишний куточок.

Знайшовши, як здалося Ксанті, краще місце, вона сіла просто на траву і заплющила очі, прислухаючись до сили, яка пронизувала це місце.

Парк був живим. Магія текла у кожному клаптику землі, у кожному листочку на дереві, у кожній травинці під її пальцями. Десь попереду тихо шелестіла вода.

«Чи може у замку бути річка?» — майнула думка у двоєдушниці.

Не знаючи відповіді це питання, вона повернулася до поглинання магії. І через якийсь час знову відволіклася. Точніше, її відволікли.

Попереду, десь там, де дзюрчала вода, почулося кілька голосів. Один дзвінкий і високий — жіночий. А другий писклявий і наполегливий — дитячий.

Зацікавившись тим, що відбувається, двоєдушниця відсунула кілька гілок великого куща з якимись загнутими всередину шипами та червоними квітами.

"Це не річка", — зрозуміла дівчина, знайшовши очима великий кам'яний каскад, по якому з шумом стікала практично прозора вода.

А поряд вона побачила людей. Але говорили лише двоє. Нехай двоєдушниця і не розуміла їх, вона бачила інтерес, написаний на симпатичному жіночому обличчі. І невдоволення на хлопчачому.

Дитині було не більше п'яти зим від народження. Він стискав у руці короткий дерев'яний меч і активно махав їм, щось розповідаючи жінці.

Ксанта придивилась до незнайомки і посміхнулася.

Рівна постава, темна дорожня сукня, віяло в руці в тон одягу. Світле волосся зібране в недбалу зачіску, просто щоб не заважало.

А потім… незнайомка здригнулася і обернулася. До неї з боку замку бігла дівчина, яку Ксанта знала. Це була та, хто врятувала її від вартових та дала можливість відпочити. Лана.

Вона наблизилася до жінки, махаючи руками і щось швидко розповідаючи. З усього, що почула двоєдушниця, вона зрозуміла тільки одне — своє ім'я.

Лана розповідала жінці про неї. 

Усвідомлення осяяло двоєдушницю сонячним променем.

«Це герцогиня!»

Інакше й не могло бути. Ця жінка відрізнялася від усіх тих, кого бачила тут Ксанта. Вона трималася інакше, дивилася інакше. А коли вона говорила, всі інші замовкали. Все, крім хлопчика, який, як і раніше, стояв поруч, так і не кинувши тренувального меча.

Підірвавшись із місця, Ксанта буквально перестрибнула через кущ із шипами і поспішила до герцогині. Чим швидше вона зможе донести до неї потрібну інформацію, тим… а що тоді?

Вона не зможе зараз повернутися до Дейвії. Що їй робити після того, як герцогиня про все дізнається?

— Ксанта!

Лана помітила її першою. Герцогиня обернулася слідом і завмерла, розглядаючи незнайомку.

Двоєдушниця зупинилася за десяток кроків від Адель Етьєн і теж подивилася на господиню цих земель.

Герцогиня була ще красивіша, ніж здалося Ксанті здалеку. Світла шкіра, рівний ніс, чіпкий та уважний погляд блакитних очей. Родимка над губою додавала жінці нотку кокетства. Але, зустрівшись з нею поглядом, можна було сказати, що кокетство герцогині не притаманне.