Розділ 33

Ксанта не розуміла жодного слова. Але з вдячністю кивала дівчині, яка назвалася Ланою. Ця Лана не просто нагодувала її, але ще й показала, де можна помитися і навіть знайшла їй кімнату, в якій можна відпочити.

— Герцогиня Етьєнська, — по складах промовила Лана, коли Ксанта стояла сита і в чистому одязі посеред невеликої кімнати, — незабаром приїде.

Лана жестикулювала, намагаючись донести незнайомці зміст своїх слів. Та та тільки хмурилась і вдивлялася в обличчя дівчині.

Лана важко зітхнула і вказала на ліжко, склала човником руки під щокою і промовила:

— Спи.

— Спи, — повторила Ксанта, зрозумівши, що їй щойно сказали, і зробила крок до ліжка.

Сперечатись із цією пропозицією двоєдушниця не збиралася. Вона втомилася за останні десять днів так сильно, що зараз трималася тільки на упертості. І коли двері за Ланою зачинилися, Ксанта завмерла, очікуючи почути клацання замка. Але не почула.

Двоєдушницю не замкнули. Вона не у полоні.

Впавши на ліжко і застогнавши від м'якості перини і подушок, Ксанта вперше за довгі дні посміхнулася. І відчула себе щасливою.

В неї вийшло. Вона дісталася туди, куди треба було. Вона вижила.

Останнє виявилося зробити не так вже і просто.

Спочатку подорож на кораблі… Ксанта здригнулася від одних лише спогадів про ту тряску, яка буде переслідувати її тепер у снах. 

Коли корабель кудись причалив, вона відчула себе найщасливішою двоєдушницею на світі, але ненадовго. Двері в її каюту відчинилися молодим юнгою, і той повідомив, що їй час вийти на сушу. Що знаходиться вона у порту якихось вільних городів.

Та тільки там — на суші — на неї вже чекали.

Ксанта це не одразу зрозуміла. У її душі вирувала ціла буря емоцій, вона готова була впасти на коліна, опинившись на твердій землі. Радіти тому, що її більше не жбурляє з боку в бік від ударів високих сильних хвиль.

Та тільки порт незнайомого їй міста зустрів Ксанту відсутністю галасу та загоном озброєних воїнів. Вони вихопили мечі, як тільки дівчина опинилася на суші, і направили на неї зброю.

Здригнувшись, двоєдушниця заплющила очі. Вона не хотіла згадувати, як каміння порту забарвилося в червоний. Не хотіла згадувати, що втекти не вдалося, довелося битися.

— Аїда мала рацію, — прошепотіла дівчина, ховаючи обличчя в подушку. — Це все більше і більше схоже на змову.

Вона думала, що зможе нарешті заснути. Нарешті відпочити у безпеці. Але навіть якщо ці стіни й готові були захищати її під час відпочинку, уві сні вона продовжувала тікати від переслідувачів, долати складний шлях. Харчуватися ягодами та грибами, які знаходила вздовж дороги.

Ніхто, як і раніше, не розумів того, що вона говорить. Люди в селах відсахувалися від неї, як від проклятої, хоч іноді й ділилися хлібом. А коли Ксанта по складах промовляла слова «герцогиня Етьєнська», вказували кудись на північ.

І вона йшла. Продовжувала йти на північ навіть у своїх снах. Бо тільки там їй могли допомогти. Якщо, звичайно, і в цьому відьма Аїда мала рацію.

***

— Тобі варто на це поглянути, — жінка в темній сукні з ідеальною поставою і зібраним світлим волоссям зробила крок у приміщення.

Двері за нею зачинилися.

— Адель? — друга жінка сиділа за письмовим дубовим столом. Таке ж світле волосся, такі ж блакитні очі. Тільки її голову прикрашала золота корона із зеленими смарагдами та червоними рубінами. — Мені доповіли, що ти вже покинула Урел.

— Правильно, — та, яку назвали Адель, зробила крок до письмового столу. 

І королева на мить завмерла, спіймавши себе на думці, що бачить перед собою зараз не молодшу сестру, а власну матір. Тільки Вів'єн Флемур могла здаватися настільки величною, навіть коли збентежена і здивована. Тільки їхня мати могла так увійти до кабінету глави країни і здатися господинею.

Але марення спало так само швидко, як і охопило Шарлін Флемур.

— Довелося повернутися. Я маю відомості, які можуть зацікавити тебе, як королеву. Здається, нас намагаються втягнути у війну.

Та, що поки що носила корону, підвелася. Її очі звузилися, а губи перетворилися на нитку. Шарлін зібралася миттю і кивнула, знаючи, що герцогиня не стала б кидатися такими словами, не маючи бодай якихось доказів.

Замість слів леді Етьєн простягла сестрі роздрукований конверт і без запрошення опустилася в крісло, знаючи, що наступна розмова не буде короткою.

— Хто така ця Аїда? — насамперед поцікавилася королева Орієнта, кинувши на сестру погляд поверх листа.

— Людина, якій можна довіряти, — спокійно відповіла леді Етьєн. Не розкривши правду. Не сказавши, що це справжня молодша сестра Шарлін. — Якщо вона сказала, що Священний град підштовхує Дейвію виступити проти нас, то так і є.

— Священний град, — Шарлін опустилася за стіл, забарабанила пальцями по стільниці. — Я чекала від них якихось дій за ці роки, але точно не такого. Ти вже написала Роналду?

— Ні, — герцогиня похитала головою. — Адже ти все одно писатимеш чоловікові.