Розділ 32

Тиша означала лише одне — зараз нікого поряд нема.

Востаннє Ворт чув хоч якісь звуки минулої ночі. Від того світловолосого двоєдушника, який досяг віку створення. Він знову приніс їжу та воду. Незважаючи на те, що сам погрожував Ворту, ніби його заморять голодом, якщо він продовжить відмовлятися їсти.

Штефан не розмовляв із бранцем. Останнє, що почув від нього Ворт, — те, що Ксанту ще не зловили. І якщо двоєдушника досі тримали тут, значить, його подруга все ще на волі.

Ворт не підставив її. Не змусив здатися.

Це гріло йому душу.

А зараз його гріла ще й тиша, бо нарешті він зможе втілити свій план у життя. Всі ці дні він черпав магію з оточення. Тут її було так мало, що хотілося вити. Хотілося гризти каміння, яке оточувало його вдень і вночі. Але Ворт тримався. В нього була мета. Був план. І сьогодні він все зробить.

Рани на боці смикали неприємним болем. Здається, вони загноились. Але зараз це не дуже хвилювало двоєдушника. З лікуванням він розбереться пізніше, коли опиниться якнайдалі від цієї проклятої вежі. Від людей та двоєдушників, які служать короні. Від місця, де загинула Тесса.

Коли тиша вже дзвеніла у вухах, Ворт підвівся. Випростався і тихо ступив до дверей. Його кроки заглушала гнила солома, що розсипалася по підлозі. Рука торкнулася металевих дверей без ручки з цього боку.

Двоєдушник прикусив зсередини щоку і заплющив очі, його пальці вп'ялися в метал, пропускаючи через нього магію. Чарам навчала його матір. З її смертю уроки закінчилися. Далі вони з Лортом навчалися самі, як могли, як розуміли. Батько відмовлявся навчати їх хоч чогось. Ворт ніколи не питав причин його відмови. А зараз нарешті зрозумів — він теж сумував за своєю дружиною. І все, що стосувалося саме чарів, нагадувало йому про неї.

Магію, яку застосовував Ворт, він вивчив самостійно. Це щось на рівні розподілу душ, тільки не до кінця. Двоєдушник повинен побачити замок на дверях, відчути його, знайти замковий отвір. І пропустити в нього магію, ущільнити повітря, утворити форму ключа, а потім…

Клацання в цій тиші здалося Ворту просто оглушливим. Він сіпнувся і завмер, не вірячи своєму щастю. А двері тим часом тихо рипнули і відчинилися від простого дотику.

— Слава Дволикому, — прошепотів він і зробив крок у невідомість.

Цим коридором його тягли майже непритомного. Ворт не знав, у якому боці вихід. Але знав, що Штефан йшов завжди з лівого боку. Саме звідти він чув його кроки. І тому двоєдушник звернув ліворуч.

Незабаром двоєдушник дістався кам'яних сходів. Він мало не спіткнувся, пробираючись у непроглядній темряві. Але, незважаючи на короткий переляк, усміхнувся і почав підніматися.

Сходи закінчилися ще одними дверима. Замкненими.

Вдруге магія підкорилася трохи швидше, випускаючи двоєдушника з полону. Він опинився у просторій залі, горів лише один із десятка смолоскипів, розвішанних на стінах.

Від світла, хай і такого тьмяного, засльозилися очі.

Ворту знадобився якийсь час, щоб звикнути до освітлення і продовжити свою втечу.

Він не поспішав. Знав, що якщо зараз десь помилиться, то другої спроби не буде. Тому рухався обережно, тримався ближче до стін і прислухався до кожного нічного звуку.

Саме таким чином він опинився на вулиці. Крокнув у прохолоду ночі і завмер, відчуваючи, як усередині все обривається.

Вежу оточували високі стіни, які перелізти було просто неможливо. На вежах по периметру стіни раз у раз миготіли смолоскипи і постаті стражників. А єдина брама була наглухо зачинена.

Двоєдушник був у розпачі кілька довгих миттєвостей.

Але одна думка вивела його із цього стану. Єдина і така потрібна на цей момент.

"Ксанта змогла звідси втекти, і я зможу".

Завмерши в тіні дерева, Ворт придивився до стіни. Вона була гладка, каміння ніби спеціально обтесали так, щоб за них неможливо було вхопитися. Але магія може допомогти йому подолати таку перешкоду. Потрібно лише знайти місце. Таке, щоби практично не проглядалося з боку веж.

«Це мій єдиний шанс», — подумав двоєдушник і, тихо шарудячи травою, попрямував уздовж стіни, вибираючи найкраще місце.

Скільки минуло часу, він не знав. Небо було таким само темним, як і в момент его появи на дворі. Серце так само злякано пропускало то удар, то два. А він нарешті знайшов місце, яке б підійшло найкраще.

Підкравшись до стіни, Ворт поклав на неї долоні і... здригнувся від голосу, що пролунав за спиною.

— На твоєму місці я так не ризикував би. Ця стіна під заклинанням. Жодні твої чари не зможуть зачепитися за каміння. Ти впадеш.

Не вірячи своїм вухам, двоєдушник озирнувся і побачив позаду постать. Чоловік стояв у тіні дерев. Здається, навіть притулився плечем до стовбура одного з них.

— Ксанта втекла, — вороже промовив Ворт, не знаючи, що робити.

Тікати йому не було куди. А якщо слова Штефана правдиві і ця стіна зачарована…

— Ксанта втекла тільки тому, що я їй допоміг, — спокійно розкрив свою таємницю дорослий двоєдушник. — Але тобі втекти дозволити не можу. Тому будь слухняною дитиною, повернися до в'язниці.