Розділ 30

Ксанта зупинилася, не знаючи, як відповісти на це запитання. Що саме потрібно двоєдушниці від незнайомки? Допомога? Так, допомога. Але яка? Що може ця Аїда, чого не можуть інші?

— Я, — гостя затнулась, — не знаю.

— Не знаєш? — посміхнулася Аїда і зачинила двері. — Тоді навіщо заявилася вночі і намагалась виламати мої двері? Я думала це питання життя і смерті, бо Ельва вирішила скористатися правом обов'язку.

Ксанта кивнула:

— Так і є. «Бродяги» захищали мене. Я двоєдушниця. Корона знайшла мене. І... вони в небезпеці, Аїдо. Їм потрібна допомога.

Дівчина нахилила голову, з якимось дивним виразом розглядаючи нічну візитерку.

— Хочеш сказати, Ельва відправила тебе сюди, щоби витратити прао боргу на порятунок свого цирку? Не вірю. Кажи правду.

Ксанта на мить остовпіла, не розуміючи, що відбувається. Чому її язик видає всі секрети, як за наказом? Чому вона розповідає все, що сталося із нею за останні півтора роки. Розповідає про наказ корони та вежу, наповнену двоєдушниками. Розповідає про сестру, а її голос при цьому не тремтить. Про втечу, і не сердиться. Розповідає про «Бродяг» і не посміхається.

Варто було тільки останньому слову зірватися з язика двоєдушниці, як дивне відчуття зникло. І… Ксанта змогла повернути контроль над власним тілом та розумом.

— Що це… — вона рвоно видихнула, зігнувшись навпіл. Повітря не вистачало, його ніби вибили з легень, — було?

— Магія слова, дорогенька, — посміхнулася Аїда. — Ніколи з таким не стикалася? Не дивно.

— Ти… не… двоєдушниця, — промовляючи на кожному вдиху нове слово, прошепотіла Ксанта.

— Бінго! — Аїда похитала головою, дивлячись на дівчисько, яке підкинула їй знайома. І обернулася до дверей.

Якщо все було так, як розповіла їй гостя, невдовзі на ганку її будинку з'являться нові чужинці. Потрібно не проґавити цей момент.

— Прямо і праворуч, — сказала Аїда, — там можна вмитися. Потім вийдеш із купальні та йди праворуч, там можна поїсти. А я поки що зустріну твоїх переслідувачів.

— Вони не можуть знати про тебе, — вирішила посперечатися Ксанта, але напоролася на гострий і не найприємніший погляд.

— Іди.

І двоєдушниця пішла. Не бажаючи того. Але не в силах чинити опір чужій волі.

Ту, що звали Аїдою, простежила поглядом за гостею, а потім повернулася до дверей. Раз. Два. Три.

— Погнали, — прошепотіла дівчина, коли почула на вулиці іржання і скривилася. Позбутися іномірних слів, які вона чула від Аліни, все ж таки не вдалося. Навіть майже через сім років.

Стукіт пролунав наче грім. І знову гості проігнорували дверний молоточок, що ще більше роздратувало господарку будинку.

Вона подолала відстань до дверей, відчинила їх і з неприхованим невдоволенням глянула на новоприбулих. Десять чоловіків. Майже всі у білому і з королівськими кулонами на шиях. Та один двоєдушник. Той, кого Ксанта назвала Ренріком.

— Якщо прийшли по мої чари, то працюю я завтра після обіду, — грубо озвалася Аїда, спіймавши погляд кожного.

— Ми шукаємо дівку у червоному плащі, — ніяк не відреагував на слова господині капітан загону. — Сива. Могла приїхати на коні. Вона належить короні.

— Пошуками людей теж займаюся, — знизала плечима Аїда, завмерши на порозі і не даючи чоловікам можливості увійти до будинку. — Але теж завтра.

— Вона точно сюди їхала? — гаркнув чоловік, обернувшись. І лише тоді колишня леді Флемур побачила серед чоловіків дівчину. Перелякану, бліду, у темній сукні та білому фартуху.

— Так, — пробелькотіла та. — Вона спитала шлях до будинку Аїди.

«Так ось кому я зобов'язана безсонною ніччю», — звузивши очі, подумала господиня будинку і побажала цій дівці не спати найближчі три дні від жахливих кошмарів.

Аїді навіть пальцем поворухнути не довелося, щоб магія підхопила її бажання і перетворила на дійсність.

— Відійди, вона тут, — уперед ступив двоєдушник з блідим, як крейда, обличчям.

Аїда посміхнулася, дивлячись на зухвальця:

— Ні.

— Це наказ корони, дівко, — скривився той. — Ти не можеш просто сказати нам “ні”.

— Впевнений? — підступна усмішка з'явилася на її губах. — Тут нікого. Ви оглянули мій будинок та не знайшли дівчину. Ви думаєте, що вона поїхала у бік гір.

Очі всіх на порозі на мить заскліли. А потім всі синхронно розвернулися до Аїди спиною і зробили крок до своїх коней. У повній тиші, яку порушив тільки звук дверей, що зачинилися за ними. І тихий сміх Аделаїди Флемур.

Господиня знайшла свою гостю в обідній залі, вона сиділа за довгим дерев’яним столом. Тарілка, що стояла перед дівчиною, виявилася порожньою. А в очах Ксанти Аїда могла прочитати тільки переляк та подив.

— Вони поїхали, — промовила колишня принцеса і опустилася на сусідій стілець. — Не відстали, але найближчи дні для тебе будуть тихими.

— Хто ти? — прошепотіла та, піднявши погляд на Аделаїду.