Розділ 23

Майже чоловік йшов пустою курною дорогою, приховуючи обличчя під широкими крисами солом'яного капелюха. Сонце обпалювало відкриті ділянки шкіри, але це зовсім не хвилювало Ворта. Усі його думки були зосереджені зовсім на іншому.

Він раз-по-раз прокручував у голові розмову зі старостами села і лаявся крізь стислі зуби. Від цього навіть шрам на щоці починав трохи нити, нагадуючи про себе.

Хлопець чухав його час від часу короткими нігтями, але навіть це не могло відволікти його від злості, що він зараз відчував.

Двоєдушник сердився на старост, бо вони не були готові піти проти корони навіть після того, як її посланці повідомили про смерть однієї з них. Про втечу іншої та оголошення на неї полювання.

Злився він і на брата, який не став на його бік. Та ще й доніс батькові про плани Ворта. Сказати, що батько оскаженів, — це нічого не сказати.

— Ти виганяєш себе! Ти розумієш це?! Ти залишишся один у чужому світі! — кричав той, бризкаючи слиною.

Але Ворт усе розумів. Він розумів, що оточують його труси, не готові глянути правді у вічі.

Тільки Хоя його розуміла. А ось її чоловік — ні.

Адже він втратив лише одну дочку. Це вже було свято, що друга змогла вижити, незважаючи на зв'язок двоєдушників. І здавалося, тільки Ворта з Хоєю хвилює, які муки при цьому перенесла Ксанта, де вона зараз і як збирається жити далі.

— Ти ламаєш своє життя! — слова батька знову задзвеніли у вухах двоєдушника. — Тебе не приймуть назад, якщо ти зараз вийдеш за ворота! Ти зречешся брата? Сім'ї? І заради чого? Заради життя вигнанця?

Ворт тоді мовчки вислухав батька, а потім розвернувся і вийшов із дому.

І нехай до віку створення йому залишалося аж дві зими, він уже почував себе дорослим. Вісімнадцята зима вже минула для Ворта.

Злість знову штовхала двоєдушника у спину, змусивши прискорити крок. Він прямував до найближчого міста, в якому збирався знайти хоч якісь відомості, заробити грошей у дорогу. А потім... він знайде її. Нехай решта двоєдушників твердить про важливість триматися разом, вони забувають, що Ксанта теж одна з них. Отже, їй теж потрібна допомога та підтримка. Нехай інші бояться змінювати своє життя, з когось ці зміни повинні початися, вірно?

***

Вона відсахнулася за мить. Довгу мить, за яку Дерік встиг її поцілувати. У цю мить вмістилося все: здивування, бажання, страх. І зрештою, коли Ксанта схаменулась, коли зрозуміла, що чужі губи торкаються її з якимось дивним жаром, вона відсахнулася.

Відскочила на добрих три кроки, приголомшено дивлячись на Фокусника, який, здавалося, зовсім не зніяковів від того, що сталося. Він так само стояв біля темної стіни таверни і прямо дивився на дівчину, якій так ніяково зізнався в почуттях.

Почуттях, в яких він ще й сам до кінця не розібрався. Ксанта з'явилася в його житті раптово, увірвалася ніби штормовий вітер. З'явилася така смілива, зухвала. Заявила при всіх, що вона двоєдушниця.

Тоді Дерік подумав, що вона дуже сильна, якщо може так відкрито про це говорити.

Трохи пізніше він побачив і інший її бік: тендітний, поранений, ніжний. Коли вона говорила про сестру, минуле, коли намагалася сховати сльози, коли злилася і кричала на нього.

Пройшло зовсім мало часу з їхнього знайомства, але Ксанта розкрилася перед ним зі стількох сторін, що Дерік не міг собі брехати — вона йому подобалася.

І зовсім не так, як якась міщанка з виступу, яка посміхається лише тому, що їй сподобався виступ та посмішка рудого хлопця. Ні, тут було щось інше. Щось глибше. І це лякало Фокусника. Але якщо він промовчить зараз, то потім може не бути шансу сказати правду.

— Навіщо ти це зробив? — Прошепотіла дівчина, витираючи губи тильною стороною долоні. Так старанно, ніби шкіру здерти намагалася.

Дерік розгубився, не знаючи, що сказати. Він уже витратив усі слова, які тільки могли бути зараз сказані.

Але двоєдушниці цього було ніби мало.

— Навіщо? Це якийсь жарт?

— Жодного жарту, — Фокусник хотів скоротити між ними ту відстань, яку створила Ксанта. Але насилу втримався на місці. — Я хотів, щоби ти знала.

Вона тільки хитнула головою і відступила ще на крок. Потім ще, а потім намацала в темряві ручку дверей і пірнула назад у світлу залу таверни.

Зараз Ксанту розривало від питань та емоцій. Вона не розуміла того, що тільки-но сталося. Це було дурістю з боку Фокусника. Які такі почуття? Чому вона? Адже вона двоєдушниця! Хіба вона може подобатися людині? Що за дурниці?!

Вбиваєма цими думками, вона навіть не глянула на артистів, що сиділи за столом, поспішила на другий поверх — у кімнату, яку їй виділили.

Перед очима Ксанти досі стояла коротка подія, яка особисто для неї розтяглася на години. І вона нічого не могла з собою вдіяти, порівнюючи цей поцілунок з тим, що міг відбутися між нею і Штефаном, але не відбувся.

І той поцілунок вона зрозуміла б. Тому що Штефан був двоєдушником. А цей… цей збив її з пантелику. Так сильно, що дівчині ніяк не вдавалося зібратися з думками.

Наступного ранку все мало стати на свої місця. Вона знову стала б просто тією, хто випадково опинився серед артистів бродячого цирку, і ніякий Дерік її не цілував.