Розділ 21

— Я їду! — різко обізвався той, хто майже міг вважатися чоловіком. Той, хто майже зробив крок у вік створення.

— Батько не пустить, — озвався його брат, похитавши головою.

Але Ворт цього, здається, не почув. Він продовжував збирати речі в невеликий мішок. І нахилився до ліжка, витягаючи з-під нього великий зазубрений ніж із широким лезом.

— І де ти її шукатимеш? — Лорт тільки похитав головою, дивлячись на збори брата. — Якщо навіть корона не змогла знайти Ксанту.

Ворт здригнувся, рука з затиснутим ножем повисла вздовж тулуба. А в очах брата Лорт прочитав розпач.

— Я розумію, що ти хочеш допомогти їй, — сказав він. — Але ж тобі це не до снаги.

Ворт підібгав губи і сів на ліжко, згорбився.

У нього перед очима досі стояла картина, що розігралася на одній із вуличок їхнього села. Коли вершники корони ще не покинули поселення. Коли Хоя дізналася про смерть Тесси. І коли вона спробувала напасти на посланців.

Магія буквально закип'ятила повітря навколо жінки, з її пальців посипалися іскри, крик перетворився на рик.

Коні злякано почали задкувати, іржати. Один із посланців корони випав із сідла. Землю біля його ніг вжалила блискавка, що зірвалася з пальців Хої.

Її перехопив чоловік, а кілька односельців стали між жінкою та посланцями, намагаючись запобігти ще одному лиху. Поки одна двоєдушниця не стала причиною знищення їхнього села.

— Через них загинула Тесса, — пробурмотів Ворт, піднявши погляд на брата. — Хіба це тебе не ранить? Чи не робить тобі боляче? Адже вона подобалася тобі.

— Так, — не став брехати Лорт, скуйовдив світле волосся п'ятірнею. — Але її не повернути. І ми не знаємо, що спричинило її смерть. І це диво, що Ксанта жива. Ти знаєш, як воно зазвичай буває.

— Знаю, — Ворт різко підвівся, підхопив мішок і ніж. — Ти зі мною?

Лорт забарився на кілька миттєвостей, а потім хитнув головою і відвернувся. Він не бачив, як його брат вийшов на ґанок. І не знав, що шансів побачитись знову у них дуже мало.

***

— Ніль, почнемо з тебе, — Ітар нервував, ходячи практично порожнім залом.

Ксанта сиділа тихо в кутку прямо на кам'яній підлозі і, затамувавши подих, спостерігала за тим, як артисти готуються до виступу, який ось-ось мав розпочатися.

Сьогодні «Бродяги» виступали не в наметі, виділеному містом, і не на вулиці. Сьогодні їх виступ спонсорував якийсь заможний граф, ім'я якого для двоєдушниці не означало зовсім нічого.

Але те, як блідли й нервували інші, говорило про те, що граф цей не остання людина. І це трохи непокоїло дівчину. Адже будь-який граф безпосередньо підкоряється короні. І якщо її тут пізнають — бути біді.

— Чому не з мене? — Гловар сидів на камені, який обмотали товстою мотузкою. Ці каміння цирк перевозив із собою. Під їхньою вагою так сильно прогинався віз, що ледве повз по дорозі.

— Там дуже багато аристократів, — глашатай відмахнувся від Людини-Скелі. — Їхнє розташування треба заслужити… Ніль перша, після неї Татія. А де Татія?

— Вона вийшла подихати свіжим повітрям, — озвалася Ельва, яка, здавалося, єдина не хвилювалась перед майбутнім виступом. — Тобі б теж не завадило перевести дух, Ітаре.

Чоловік від неї просто відмахнувся, глянув спочатку на Фокусника, котрий готував свій реквізит, а потім повернувся до Ксанти.

Дівчина тим часом розгладжувала блакитну спідницю сукні. Вбрання подарувала їй Ніль на попередній стоянці. Сказала, що в неї було зайве. Але те, як добре сукня сіла по фігурі двоєдушниці, вказувало на брехню. Мабуть, Ніль його просто пошила для неї за кілька днів. Або перешила зі старих своїх речей.

— Нам потрібна буде твоя підтримка, — Ітар зробив крок до Ксанти. — Поки що не знаю, яка саме, але тут без магії ми грошей не заробимо.

Дівчина кивнула, а потім спитала:

— Хіба цирку не одразу платять? Дерік казав…

— Зазвичай, так воно і буває. Але тут нам заплатять лише у тому разі, якщо виступ сподобається гостям графа. Тому, Ельва, —  його погляд знову був звернений на ворожку, — тільки хороші передбачення. Будь ласка.

— Пропонуєш мені брехати їм? — саркастично поцікавилася провидиця.

— Ні, просто не говори про погане!

Ксанта не втручалася, відчуваючи, як повітря буквально починає іскритися від емоцій, що в нього виплескують.

— Починаємо, — голос Ітара пролунав за кілька хвилин. А потім він відчинив перед собою великі двостулкові двері і ступив за них: — Пані та панове! Вас вітає цирк «Бродяги»! І сьогодні ми хочемо заслужити ваш сміх та оплески! Першою виступає наша Лучниця!

Ніль видихнула, стоячи збоку від дверей, кивнула одному з чоловіків, які більше були схожі на тіні в реальному житті: їхали окремо, допомагали з речами та виступами, і лише зрідка підсідали до багаття.

Дерік познайомив їх з Ксантою, це були троє братів, німих від народження. Вони ніде не могли знайти собі місця у світі, доки не зустрілися з «Бродягами».